ЗВОРУШЛИВИЙ ОБРАЗ ЖІНОЧНОСТІ. У плеяді ніжних жіночих образів світової літератури, безумовно, одним із найвідоміших є образ Тетяни Ларіної з твору російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна. У поемі вона проти-ставлена веселій і безжурній сестрі Ользі, і в цьому порівнянні розкривається в усій повноті. Тетяна виросла не у великому місті з його розбещені­стю, а в «глибинці», оточена красою російської природи, світом на­родного фольклору. Під впливом цих чинників у ній формується світла незаплямована душа, яка прагне чистих високих почуттів. Дівчина мрійлива, ніжна, незіпсована… І ось у будинку Ларіних ра­зом із нареченим її сестри Ольги Володимиром Ленським з’являєть­ся його друг Євгеній Онєгін, молодий чоловік зі світськими манера­ми, модною на той час «утомою від життя». Душа Тетяни проки­дається під нестримним напором першого кохання, і героїня поеми пише листа об’єкту своїх почуттів.

Текст цього послання заслуговує на детальний розгляд, оскіль­ки якнайповніше розкриває перед читачем жагу почуттів дівчини, її прагнення кохати і бути коханою. Вона пише, що ніколи б не зганьбила себе, якби мала надію хоч раз на тиждень бачити Євге­нія, та розуміє: йому нудно у глушині; зривається на докори і пал­ко запевняє у своїй вірності й твердому небажанні віддати серце іншому. Мрійлива, романтична натура, Тетяна вважає їхню зустріч божественним провидінням і вірить, що Онєгін не заплямує її честі й дасть відповідь на освідчення в коханні.

Євгеній, який має більший життєвий досвід, ніж Ларіна, не зро­зумів її пориву, не повірив у чистоту помислів, безпосередність дівчини. Мимохідь зазначивши, що її «щирість мила», він запев­няє Тетяну, що її сподівання на взаємність марні, що він, навіть одружившись, скоро зробить її життя мукою, а в кінці промови навіть повчає її, радячи більше нікому не відкривати свого серця.

Образ Ольги, уведений в поему, покликаний ще яскравіше підкреслити духовну чистоту й щирість головної героїні. Вона без­журна, весела, їй не властиво надовго замислюватися над сенсом життя чи над своїм коханням до Ленського. Коли він гине під час дуелі, вона недовго горює, а скоро закохується в улана й одружуєть­ся з ним. Бачимо глибоку різницю між душевними якостями сес­тер: поверхові почуття Ольги та глибоке трагічне кохання Тетяни (після нищівної відповіді Онєгіна вона ще кілька років сумує і відмов­ляє всім пропозиціям руки та серця).

Урешті-решт Тетяна Ларіна виходить заміж за князя, але не тому, що забула Онєгіна, а тому, що так вимагав від неї вищий світ, до якого належала жінка. Серед розкоші балів поряд із чоловіком її побачив Євгеній — і почуття спалахнули в ньому. Тепер уже він пише їй листа із благаннями про взаємність, смиренно чекає на відповідь. І вона не забарилася.

Під час розмови з героєм Тетяна знов показує себе як натуру глибоку, більш того — сильну й порядну. Ні, Тетяна не розлюбила Євгенія, і вона говорить про це, однак закони моралі для неї — понад усе, тому відтепер він повинен її залишити раз і назавжди («та з ким я стала до вінця зостанусь вірна до кінця»). Онєгін не оцінив скарбу, який ішов йому в руки, — ніжного дівочого серця, переповненого почуттями до нього. Поема є трагічною за своєю суттю, і зворуш­ливий образ Тетяни тільки підкреслює це.