Зображення життя і побуту українського селянства. У повісті «Маруся», яку написав великий майстер слова, перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко, ми маємо яскра­ву картину селянського життя і побуту на прикладі життя родини Наума Дрота.

Наум Дрот «був собі заможненький: було й волів пар з п’ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати і у дорогу ходити, була ж і нив­ка, одна і друга, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати».

Аж ось нарешті Бог послав Наумові і його жінці Насті найдорожче в жит­ті — донечку Марусю. Що вже пестили та кохали вони своє дитя! Але голо­вне, що вони виховали її так, як самі були виховані батьками: в дусі пошани і покори Господу. Так і зростала Маруся: “Ще маленька було, а знала і «Отче наш», і «Богородицю», і «Святий Боже», і половину «Вірую»”. І все своє життя прожила так, щоб гріха не наробити.

Г. Квітка-Основ’яненко яскраво змалював українські обряди, які завжди супроводжувались піснями та промовами, виконувались урочисто та піднесе-
но: «От постукали і раз, і вдруге, і втретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю…» А коли на сватанні вже все змовлено, то дружечки пісні співають:

Та в саду соловейко не щебетав,

Там Василь Марусі не цілував,

Як же соловейко защебетав,

Василько Марусю поцілував.

Описуючи Великдень, письменник розказує, і як Маруся «учинила паску, положила туди яєчок, імберю, бібків, шапрану, і спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум’янилась», і що збирала вона до церкви, робивши все, «як мати навчала». І як службу чинили, і як христосувались опісля служби, «по закону тричі», і як потім розговлялися, починаючи зі свяченої паски, куштуючи її «бережно, щоб крихт не розсипати під стіл». І все це робили з молитвою.

А коли спіткало сім’ю горе, то був особливий обряд — поховання. Об­ряд поховання неодруженої дівчини відрізнявся від поховання жінки. Лю­дей збирали «кого дружком, кого у підружки, кого у старости, жінок у сваш­ки; дівочку у світилки, парубків у бояри». Був і просватаний жених. А далі «…бояри положили Марусю у труну, а дружечки поправили ще віночок (бо ще не була вінчана)…» Велика це була втрата для батьків, і тільки щира віра в Бога допомогла їм пережити це горе: «Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу…».

Реалістичні картини селянського життя, широке використання побутово­го матеріалу, звернення до надбань народної творчості надали повісті вираз­ного національного колориту.