Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка. Тепер, коли ринкові відносини вже досягли такого рівня, коли можна купити все: від олівця до атомної бомби — я вважаю, що є такі скарби, які не можуть бути проданими ні за які гроші. До цих скарбів, що складають самоповагу і гордість нації, належить творчість Т. Г. Шевченка.

У своїй творчості поет доторкнувся до найромантичнішої епохи в історії нашого народу — життя та героїчних дій українського козацтва.

Перша спроба оспівати велич і красу козацької звитяги в боротьбі проти зовнішніх ворогів, польського панства була зроблена в поемі “Тарасова ніч”. Композиційним центром твору є кобзарева пісня, в яку вплітається пісня козаків у звитяжному бою:

…Тої ночі кривавої,

Що славною стала Тарасові, козачеству Ляхів що приспала.

Ще виразніше у творі “Іван Підкова” поет розкриває бо­ротьбу запорожців, що не бояться розбурханого моря, яке “звірюкою то стогне, то виє”, а вони спокійно “пливуть собі та співають”.

А який же отаман у цих запорожців? Шевченко милується ним, бо він, стоячи в човні, пливучи попереду, вигукує:

Ануте, хлоп’ята,

На байдаки

Нехай ворог гине!

Тема боротьби українського народу і козацтва проти ту­рецько-татарських нападників була на той час актуальною і болючою для Т. Шевченка, тому він продовжує її розкривати в поемі “Гамалія”, в якій козаки змальовані з іншого боку: як визволителі і народні месники. Поетові близьке прагнен­ня козаків визволити бранців, і тому він з великим захоплен­ням описує їх завзяття:

Не кишені трусить.

Йдем різать, палить,

Братів визволяти.

І далі Т. Шевченко захоплюється мужністю і ненавистю козаків до ворогів під час бою в Цареграді:

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари…