Зображення величі і краси козацької звитяги Шевченка. Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.

Козаків Січі називали в народі “святими лицарями”, їх оспівали в думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вель­ми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах.І не дивно, що образ козака є од­ним із основних у його поетичному доробку.

Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака- лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія “Тарасова ніч5’. В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського геть­мана С. Конецьпольського під Переяславом. На чолі бороть­би стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу ко­зацької звитяги, автор звертається до постатей Наливайка, Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької Повік не забудем!

Цей мотив звучить і в поемі “Іван Підкова”, в якій голов­ний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і “знову закипіло синє море”, знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже — вони спокій­но “пливуть собі та співають”.

Поема “Невольник” відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному на­щадкові свою гордість, силу — козацьку зброю:

Послужи, моя ти зброє,

Молодій ще силі,

Послужи йому так щиро,

Як мені служила!

Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм лицарів

Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі “Чернець”. Цент­ральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов всі випробування долі. І тепер на схилі літ, за старим запо­розьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя пос­тійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою самотність. Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:

… Чернець мій встав.

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв…

І за Україну молитись Старий чернець пошкандибав.

Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших славних пращурів будуть жити у віках, їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності ук­раїнців. Тому велика туга за тими давніми часами, “країною козаків” звучить у поезії Т. Г. Шевченка “До Основ’яненка”, бо їх:

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда І чиї ми діти.

Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам, сучасникам, про те, що:

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Борцями “за святую правду-волю” постають козаки у по­емах Кобзаря “Гайдамаки” та “Холодний яр”. Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в одноіменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хоробрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами повстанців червоною нит­кою проходить через увесь твір. Повстанці для поета — це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так, колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання — Залізняком та Гонтою відчайдушне б’ється з ворогом, виявляючи неабиякий героїзм:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири Так і кладе.

У чому секрет козацької величі і звитяги? У любові до рідної України, в прагненні до волі. Недаремно слово “козак” означа­ло вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідуван­ня. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня істо­рія нашого народу без прикрас, перекручень, правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна зни­щити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.