Сини мої, сини мої!

На ту Україну Дивітеся: ви за неї

И я за неї гину.

Т. Шевченко

Зображення величі і краси козацької звитяги. Як істинний патріот, Шевченко, кидаючи погляд у мину­ле українського народу, звертався до героїчної історії своїх предків. У минулому його захоплювала перш за все бороть­ба за волю, козацька відвага. Героями його творів стають Тарас Трясило, Іван Підкова, Гамалія.

У поемі “Гамалія” Шевченко розповідає про похід запо­розьких козаків до Туреччини. Розпочинається поема піснею- плачем запорожців, які страждають у турецькій неволі. Звер­таючись до вітру, до моря, посилаючи прохання до братів- запорожців, невільники сподіваються, що їхні слова доле­тять до Великого Лугу і товариші прийдуть їх визволяти. Плач невільників долинув до рідної землі. І тоді козаки заспівали у відповідь:

їдем різать, палить,

Братів визволяти.

Нелегким був шлях сміливців, “море вітер чує” і так розходилось, що у козаків аж “серце мліє”. Але їх ніщо не лякає, бо вони їдуть “братів визволяти”. Бій між славними героями та “бусурманами” змальовано у романтичному ключі: ревуть, лютують “гвардійці” султана — яничари, скрегочуть зубами, палять з гармат. Але ніщо не допомо- же катам. Від шабель козацтва “покотились яничари”. Мужній і відданий козацький ватажок Гамалія розірвав кайдани, випустив братів з неволі. І розпочався “бенкет козачий”. Гнів борців такий великий, що аж “через базари кров тече”, а вся Візантія “на ножах в крові німіє”. Запо­рожці зруйнували навіть самі мури турецької фортеці, спалили ворожий флот. Такою була плата за сотні спале­них українських сіл, за тисячі взятих у полон, за кров і муки братів у неволі. Ось чому захисників і визволителів народних навіть вогонь не бере. Вони не ходять по місту, а літають. Це “козацтво сміливе”, мужнє і нескориме, бо воно веде справедливу боротьбу. Закінчується поема тре­тьою піснею звитяжців, у якій запорожці славлять свого завзятого отамана за силу, за безстрашність.

Як бачимо, Шевченко схвалює визвольні походи козаків, оспівує їх волелюбність, мужність і побратимство.

Найбільшим історичним твором, що зображує велич і красу козацької звитяги, є поема “Гайдамаки”. Головним героєм її Т. Г. Шевченко показує повсталий народ, “грома­ду в сіряках”, тих, хто творить справжню історію.

В основу поеми покладено історичні події; зображені тут також історичні особи — Гонта і Залізняк. Козацькі ватаж­ки — втілення волелюбності, оптимізму народу. Вони не­примиренні в боротьбі, в прагненні покарати панів за запо­діяні селянам кривди. Як широко прагнення свободи охо­пило маси, видно, наприклад, з того, що під час повстання в селах осталися “Діти та собаки, — Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки”.

Поема “Гайдамаки” Шевченка хоч і про минуле, та все ж була надзвичайно актуальною для часу, коли жив поет. Вона кликала трудящих не забувати героїчних предків — воле­любних козаків і бути гідними їх слави та звитяги. Поетові боляче бачити, що десь поділась воля, про яку зараз тільки кобзарі співають:

Була колись— панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької Повік не забудем!

Оспівуючи велич і красу мужніх героїв, Т. Шевченко ви­словив упевненість, що прийде час, коли український народ згадає своїх волелюбних предків і буде гідним їхньої слави.

Спогадами про славу відважних козаків Шевченко праг­нув пробудити в пригнобленому українському народові по­чуття національної свідомості і підняти його на боротьбу проти гніту царизму. Саме цим великий Кобзар, співець трагічної й разом з тим всеперемагаючої долі, дорогий нам, нащадкам, безмежно.

Читаючи твори Т. Шевченка, ми бачимо не тільки поета- громадянина, який розповідає нам про історію боротьби України і її славне козацтво, а й відкриваємо для себе ху­дожника, який фарбами-словами малює нам звитяжців. Тож зустрічаємо у віршах постійні епітети: “червоні жупани”, “козацька слава”, “орел сизий”. Це про козацьку звитягу, організованість і вміння вести бій з супротивником розпо­відає нам порівняння “козаки, як та хмара, ляхів обступи­ли”. А поєднанням інверсії, заперечення та гіперболи в по­емі “Тарасова ніч” митець дає нам можливість уявити склад­ну ситуацію бою, побачити і відчути:

Вже не три дні, не три ночі

Б’ється пан Трясило,

Од Лимана до Трубайла

Трупом поле крилось.

Ізнемігся козаченько…

Використаними художніми засобами письменник повер­тає нас до народного джерела творчості — думи.

Шевченкові герої співають, діють, живуть і викликають захоплення у нас, читачів, своєю вічною красою і неповтор­ністю.