Зображення. Повість “Борислав сміється” — один з видатних творів І. Франка, нове явище в українській літературі XIX сто­ліття. В ній правдиво розкриваються стосунки між робітни­ками та капіталістами, показано нестерпне становище наро­ду. І. Франко з позиції революціонера поставив у повісті найбільш актуальну проблему часу — організовану бороть­бу робітників з капіталістами. В основі твору лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.

Головний герой повісті — Бенедьо Синиця, робітник, який тяжко постраждав під час закладин будинку багатія Леона Гаммершляга. Але ніякої матеріальної допомоги скалічений робітник не одержав, бо пану легше було звільнити Синицю і найняти нового робітника, ще й за меншу зарплату. Бенедя дуже турбують класова несправедливість, народне лихо.

Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою об­разу на капіталістів, але саме горе друзів примушувало його стати до боротьби. “З їх оповідань Бенедьо побачив і те не- привичне для нього діло, що в нужді одного робітника другі зовсім не туралися, не підпомагали його, а лишали на волю божу”. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Баса- раби, перемогти неможливо, тому шукав інші шляхи бороть­би проти експлуататорів. Синиця зміг переконати всіх робіт­ників у тому, що єдиний вихід із тяжкого становища — організована боротьба: “А що, якби всі ті тисячі людей та змовилися разом: не будем робити, поки нам плату не при­більшать?” Він запропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Страйкувати — іншого виходу не було!

Пани мали безмежну владу, і тому поводилися з робітни­ками, як їм хотілося. Але всі ці знущання і пригноблення відкладалися у серці пригнічених людей. їм бракувало лише справжнього лідера, який зміг би зібрати всіх знедолених і об’єднати.

Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на такого ватажка. Його ідеї швидко проника­ють у робітничу масу, яка щораз більше замислюється над своєю долею. Саме завдяки цьому робітники повірили в себе, припинили коритися наглядачам і касирам. Перша пере­мога окрилила трудівників. Переможний робітничий Борис­лав радісно сміявся. Борислав — це робітники, на їх плечах тримається промисловість. Виявляється, що пани залежать від трудівників, а не навпаки.

Та, використавши неосвіченість людей, капіталістам вда­лося зірвати страйк, викравши загальну касу. Це стало по­штовхом до відновлення стихійного протесту проти утисків та визиску. Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До його думки приєдналися старі робіт­ники Стасюра і Матій. Синиця не покидає побратимів, ли­шається з ними до кінця, сподіваючись стати їм у пригоді.

У своїй повісті І. Франко розкрив непримиренність до суспільної неправди простих людей. Мене дуже вразила непереможна віра у світле майбутнє, високе почуття влас­ної гідності. На прикладі вдало змальованого страйку я зро­зумів, що справжня сила у єдності. На мій погляд, трудівни­кам варто було відновити організовану боротьбу і відстою­вати свої права до кінця.