ЗОБРАЖЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ У СОНЕТАХ. Історія сонета, чотирнадцятирядкового вірша, що має канонічну систему римування і суворі стилістичні закони, налічує вже кілька століть. Але, безперечно, лаври найславетнішого творця сонетів на­лежать В. Шекспіру.

Як свідчать біографи, Шекспір в той час був частим гостем дому графа Саутгемптона. Творча аура зародила в душі драматурга-почат- ківця Шекспіра бажання випробовуватися у жанрі сонета — поетич­ної форми доволі витонченої і примхливої. 1558 року він створює свої перші сонети, які ще не відомі широкому загалу читачів, проте поши­рюються серед шанувальників його творчості. Франсіс Мерез, сучас­ник ІПекспіра, писав: «Ніжні сонети солодкозвучного і медоточивого Шекспіра відомі в колі його особистих друзів ». Важко зараз усвідоми­ти причини, якими керувався поет, не друкуючи свої сонети, проте перші твори побачили світ без відома автора: 1599 року опубліковані два вірші, а через десять років — збірка сонетів. Можливо, тому що перші сонети Шекспір писав для близьких і друзів, вони вражають своєї відвертістю й щирістю почуттів. Сонети дають можливість зро­зуміти, які питання на той час найбільше турбували великого поета.

Ліричний герой його сонетів переживає багато того, що довело­ся пережити і його творцю. Можна витримати будь-які життєві ви­пробовування, проте не можна зрадити себе. Це вповні стосується і поетичної творчості:

У вірші правда — над усе для мене.

І я писав, що мила — чарівна.

Хоча від матері лице натхненне,

А не з небес отримала вона.

Мою любов хвалити не годиться.

Вона не крам, що продають в крамницях.

Кохання — тема поезії всіх часів і народів. Кохання — джерело натхнення і для Шекспіра. Він вірить в ту любов, яка не залежить від примх і долі, вірить в ту любов, яка у бурі стане маяком, що освітлює шлях, а не бурею, що зруйновує кораблі та губить сотні людських життів:

Любов — на бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії.

Але поет заперечує надмірні прикраси, характерні для поезії минулого, зокрема, поезії куртуазної. Його завдання не вразити, не викликати глибокі емоції, не продати свою поезію якомога дорож­че, а висловити свої думки й почуття, вилити душевний біль, ви­словити радість, захоплення. Він впевнений, що тільки ця краса, краса почутів і думок, дарує безсмертя:

Надгробків рицарських мармурові плити

Переживе потужний мій рядок…

Одна із найбільших цінностей у житті поета — це дружба. Дехто з п ітературознавців намагається віднайти серед сучасників В. Шекс- ііі ра того, хто став прообразом друга: називаються імена графа Саутгемптона, графа Пемброка.

На мій погляд, у цьому випадку даремно шукати точні біог­рафічні аналогії, оскільки образ друга у сонетах — це образ уза­гальнений. Що таке справжня дружба? Взаєморозуміння, підтрим­ка у скрутних обставинах, тепла атмосфера дружніх вечірок? Так, псе це важливі складники дружби, дружби, яка рятує і допомагає вижити

Заради друга можна навіть забути про своє серце і віддати коха­ну, сподіваючись, що так повинна робити порядна людина:

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець.

Тільки та людина, яка пізнала себе, своє призначення, здатна на самозречення заради дружби, кохання — бо що може бути ціннішим, між щирі людські почуття.

Життя — це мить, і тому так болісно бачити ліричному герою пануючі у світі зло, тиранію, невігластво. В руках поета завжди залишається його зброя — загартоване слово, і саме воно дарує без­смертя. Вогник життя не загасне, поки живою залишається любов:

Стомившись там, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.