Зображення козацького лицарства. В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор першого українського рома­ну «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857).

У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни: між поміщи­ками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і коза­ками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козац­твом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада», в якій взяли участь народні низи – «чернь». Оця «чорна рада» була кульмінаційним епізодом у боротьбі за гетьманську булаву між Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. І хоча підступністю Брюховець- кий здобув перемогу, автор показує нам і справжнє козаць­ке братерство, лицарство, честь.

Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідно­го народу визначає сенс життя Шрама. «…Привернемо всю Україну до однієї булави», «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани»- такі патріотичні висловлю­вання полковника не раз ми зустрічаємо на сторінках ро­ману. Йому властиві риси справжнього лицаря-запорож- ця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку.

Гідний батька і його син – романтичний і мужній Пет­ро Шраменко – «орел, а не козак». Відчуваємо велику сим­патію до нього самого автора: «Він добрий був син і щи­рий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти».

Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Не­даремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України. Полковник розуміє небез­пеку, що загрожує Батьківщині, і поспішає за своїм сином Петром до Ніжина, щоб підтримати розумного і далеко­глядного гетьмана Сомка.

Сомка автор наділяє характерними рисами українсько­го полководця і державного діяча – тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах: «Сомко був воїн уроди, красоти дуже дивної; був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий, голова в куче­рях, як у золотавому вінку; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи». Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка пред­ставників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразню­ють духовний і політичний портрет Сомка як справді на­родного ватажка, фолькорно-епічного «батька».

Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок.

Кирило Тур -ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія – філософія свободи, любові і гу­манізму, коріння яких у легендах і переказах про козака Мамая, в характерництві запорожців. Тут Пантелеймон Куліш сповна використав розповіді про те, як козаки на­пускали ману на свого супротивника і тим самим легко пе­ремагали його, про їхню виняткову винахідливість та без­печність. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: «А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже».

Створивши яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, Пантелеймон Куліш наповнив роман живим ко­лоритом епохи. Справжні патріоти своєї Батьківщини, яких ми зустрічаємо в цьому творі, змушують задуматися про моральну відповідальність кожного з нас за майбутню долю України.