Зображення борців за народну волю в поезії Павла Грабовського.Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб провести на жер¬товний вогонь за страждання народу, за приниження і зневагу?

І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського — це ти¬пова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких переслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його — приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п’ять років до Сибіру, поет більше ніколи не повернувся до рідного краю, його ж поезії стали маніфестом життя таких, як він. Позбавлений сім’ї, рідної України, поет свою Музу присвячує борцям за долю народу. Поет в літературі бачить дійовий засіб виховання у народу духу революційної свідомості і протесту. Увагу пись¬менника привертають не мальовничі краєвиди, не власні інтимні переживання, а “люд без житнього шматка”.
Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені народи,— їм я віддав усі чуття мої…
Засуджуючи буржуазних естетів, Грабовський обстою¬вав мистецтво ідейне, бойове. Стверджуючи, що життя — неминуча боротьба, поет закликає передових людей віддати всі сили “за окутий, пригноблений люд”. Саме закликами пройнята поезія “Уперед”.
Уперед проти хижих порядків
Гине войник чи здобич бере,
Він стежки протира для нащадків,—
Його діло ніколи не мре!
Прообразами героїв-борців для Павла Грабовського були друзі по засланню, ті, що полум’яним словом будили народ і стали жертвами в цій боротьбі. Цикл поезій “До Н.К.С.” — це ніжна лірика захоплення жінкою-борцем, не схиляння перед “ясною красою”, а гірка скорбота за тим, що так рано обірвалося життя дорогої людини.
Зранку в холодну могилу Ти жертвою часу лягла,
Без жалю загублено силу…
А в мене пак гадка жила…
Поезія “До Б.С-го” — це заклик до дружби і братерства між народами. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, поет вірить у торжество дружби в сім’ї великих народів. Вірш присвячений полякові Броніславу Сєрошевському, товаришеві по засланню. Сини двох братніх народів зійшлися на шляху революційної боротьби проти самодержавства:
Міцно, браття, стиснім руки,
Обіймімось гаряче:
Вкупі рушмо проти муки…
Що вражає боляче!
Героїка революційної боротьби відтворюється у Грабов-ського яскравими поетичними закликами: “Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі”, “За щас¬тя для людини, за світло в чорній млі”…
Поет вражає силою ліричної агітації. Коли читаєш його поезії, дивуєшся: де брав цей слабосилий чоловік наснагу? Що запалювало його на боротьбу? І відповідь одна — любов до України, до народу. Так хай же ця безмежна, жер¬товна любов до рідного народу запалює нас, покоління но¬вої України, на справи в ім’я процвітання нашої держави.