ЗНАЧЕННЯ ДАВНІХ ЛІТОПИСІВ. Як не намагалася церква в давні часи обмежити літературну діяльність моралізаторськими творами на біблійну тему, однак життя вносило свої корективи. Відомими шедеврами серед творів, автори яких відійшли від церковних інтересів, є старі літописи — надзви­чайні пам’ятки, що ними озивається до нас давнина.

Літописи відносять до творів історичних, тому їхня цінність по­лягає насаперед у тому, що для читача вони представляють ряд фактів історії, народознавства. Кожен із них — немовби архів знань про пев­ну епоху, події, видатних осіб. Так, у «Літописі Самовидця» доклад­но описаний період 1648-1702 років. Особливо детально автор у за­писі 1663 року розповідає про ворожі табори Сомка та Брюховецького, про їхнє змагання за гетьманську булаву та про розправу Брюховецького над своїм суперником. А «Літопис Григорія Грабянки» — історія козацтва з часу його виникнення до 1709 року. Цей твір дає нам унікальні знання про українське політичне життя цього періоду, адже в ньому подані тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот.

Однак найбільшим (чотиритомним!) є «Літопис Самійла Велич­ка», який охоплює події 1648-1700 років. Його високий художній рівень дозволив поставити цей твір в один ряд з найбільш видатними твора­ми української літератури XVIII століття. Та значення цієї пам’ятки
полягає не тільки в тому, що з неї можна дізнатися про життя Богдана Хмельницького та отамана Івана Сірка, а й у виховній (особливо для молодого покоління) ролі. І не дивно, бо Самійло Величко,будучи справжнім патріотом, гірко переживає біди України того часу, вислов­лює в літописі свої думки, переживання й почуття з цього приводу. До того ж автор не зосередився лише на історичних подіях, а щедро прикрасив текст народними історичними переказами, легендами, оповіданнями… Словом, не дивує той факт, що «Літопис Самійла Величка» став джерелом натхнення для Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Олександра Довженка та інших талановитих митців.

Посиленню національної свідомості у свій час послужила й ано­німна «Історія Русів», текст якої насичений ідеями українського патріотизму, національної самобутності українців. Чого тільки варта промова Павла Полуботка, звернена до Петра І! «Замість вдячності й відплати повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі й невиносимі, заставляють рити лінії та канали…» — пере­лічує гетьман нещастя та біди українців. Вільнолюбний дух «Історії Русів» вплинув на творчість Тараса Шевченка, Євгена Гребінки, Ми­коли Гоголя, адже їх незборимо вабила ідея становлення сильної України.

Отже, крім суто літературного значення, літописи мають й істо­ричну, й етнографічну, й виховну вагу.