Змалювання любові як першооснови життя. У житті Генріха Гейне було і щасливе, і нещасливе кохання. Можна сказати, що в цьому питанні він був справжнім експертом. Щастя в коханні він знайшов зі своєю дружиною Матильдою, але до цього подарунку долі він ішов шляхом страждань, спричинених фатальним коханням без взаємності.

Спочатку була Амалія, через сім років — молодша сестра Амалії — Тереза. І вона не відповіла поетові взаємністю. Здавалося б, нещасне кохання, душев­ні страждання краще б було не переживати, але саме вони сприяли тому, що світ отримав подарунок — подарунок у вигляді віршів, які створюють образ кохан­ня як першооснови житті. Вірші, присвячені Амалії, склали першу частину збір­ки «Юнацькі страждання», ті, що присвячені Терезі, — другу частину — «Знову на батьківщині».

Цікаво, що Гейне не був новатором, зображуючи нещасливе кохання, але ніх­то до нього не поєднував відчай нелюбого із соціальним протестом проти сві­ту грошей, в якому неможливий шлюб між молодими людьми з різними матері­альними статками: багатий дядько Соломон ніколи б не погодився на шлюб сво­єї доньки з бідним небожем. Поет страждає не тільки через кохання, байдужість до нього дівчини, а й через невизнання його родичами. Світ «золотої молоді», до якого належали сестри, не визнавав Генріха, тому він страждав ще й через самот­ність. Гейнівський герой прагне звичайного людського щастя, його кохання — чисте, піднесене і трагічне.

Кожен вірш збірки можна з повним правом назвати шедевром. Наприклад, «Самотній кедр на стромині». У цьому творі поет розповідає про трагедію самот­ності людини в бездуховному міщанському оточенні, часткою якого є його коха­на. Як не зустрітися кедру і пальмі, які ростуть у різних землях, так і поету ніко­ли не бути зі своєю коханою.

У багатьох творах про кохання присутні олюднені образи природи. У вірші «Чому троянди немов неживі» природа виступає живою істотою: подібно до героя вона сумує і радіє.

Найвідомішим твором збірки є поезія «Лорелей», яка написана на зразок на­родних пісень. Ключовим у творі є образ, традиційний для німецького фолькло­ру, — образ Лорелей, дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм спі­вом. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, яка випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пропливає Рейном. Зачаровані красою русалки, човнярі втрачають пильність і гинуть. Ця дівчина з легенди стала у творі симво­лом фатального кохання, того, яке вбиває морально: відбирає інтерес до життя, надію, віру в щастя.

Неважко помітити, що для поета любовні страждання — невід’ємна, велика частка його духовного життя. Саме ці почуття складають його духовну біографію, розкривають багатий внутрішній світ поета. Любов для ліричного героя збірки є першоосновою життя, світом, у якому «в розкішній красі таємничій сяє кохан­ня…» А без нього немає сенсу жити.