ЖИТТЄСТВЕРДЖУВАЛЬНІ МОТИВИ ТРАГЕДІЇ ШЕКСПІРА. У трагедії «Гамлет» В. Шекспір порушує складне коло проблем: кохання, дружба, шлюб, стосунки батьків і дітей, війна і заколот усередині країни, сенс життя, духовна велич і ницість. Проте цен­тральною залишається вічна проблема протистояння добра і зла. Звідки в людській душі з’являється зло, що примушує людину руй­нувати своє життя й життя інших, сіяти смерть навколо себе і ги­нути, так і не досягнувши справжнього щастя? Зло руйнує людину, дружбу, кохання, сім’ю і держву. Способи боротьби зі злом у кож­ного свої, проте перший крок на шляху звільнення спрямований у глибину власного серця. Тільки очистивши свою душу, помисли й почуття від скверни і зла, можна навчититися сіяти добро навколо.

Будучи представником Відродження, В. Шекспір розв’язує про­блему добра й зла у гуманістичному ключі. На перше місце поет ставить людину з її духовністю, величністю душі. Він безмежно вірить в силу особистості, в її право на земні радощі. Свій ідеал людини В. Шекспір реалізовує в образі принца Гамлета. Незважа­ючи на привілейований стан у суспільстві, Гамлет — це звичайна людина, яка не приховує недоліків, натомість має і чесноти. Як людині Гамлету доводиться постійно заспокоювати бурю, що здій­мається в серці, коли воно стає свідком несправедливості й зла. Завдання ускладнюється, бо від його волі й переконань залежить доля інших людей.

Події трагедії відбуваються в столиці Данії. Датський король особистою мужністю й хоробрістю перемагає норвезького короля Фортінбраса, чим підкорив собі цю державу. Але заздрісний брат Клавдій заради особистих пристрастей умертвляє його і сам стає королем.

Підкреслюючи, що в світі існує гармонія, поет починає оповідь із подій ірреальних. Людина повинна сама усвідомлювати, що кож­на її думка, кожен вчинок знаходяться під контролем вищих сил.

Не всемогутній Бог карає людину, а вона сама собі виносить вирок, обираючи життєву позицію. Життя не закінчується із смертю на землі, продовжується далі. Тільки в цьому іншому, неземному, житті панують інші закони: закони добра, справедливості й честі.

Чому приходить привід вбитого короля? Тому що порушено най­головніший всесвітній і вселюдський закон — не вбивай. Істоти з ірреального світу вказують на правопорушення, натомість у світі реальному панує неправда, що одягла маску благочестя. Гамлет відчу­ває це серцем, відданим батькові, проте довгий час не має доказів вчинку короля Клавдія.

Гамлет мучається, страждає від невідповідності внутрішніх праг­нень і облудливості зовнішнього світу: «Бути чесним у наші часи — це значить бути одним на десять тисяч». Навіть рідна мати зраджує сина й пам’ять чоловіка. Гамлет на межі самогубства. Але самогуб­ство за законами християнської моралі — великий гріх:

Чи бути, чи не бути — ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти.

А чи, зіткнувшись в серці з морем лиха.

Покласти край йому? Заснути, вмерти…

Саме це зупиняє Гамлета. Невдовзі на нього очікує новий удар: Гамлет дізнається про обставини смерті батька. «Чи бути, чи не бути» — це не проблема вибору між фізичним життям і фізичною смертю. Це проблема вибору між життям справжнім і духовною смертю. Фізична смерть Гамлета не покарає тих, хто порушив за­кони людської моралі. Він втратить можливість бути справедливим у цьому світі. Звісно, що стаючи на шлях помсти, Гамлет сам стає злочинцем. Можна виправдати його вчинок тим, що вбиваючи Клав­дія, він вбиває негідника, який править цілою державою. Уникаю­чи подвійного тлумачення фінальних трагічних подій, Шекспір вкла­дає в уста Лаерта звернення до Гамлета із проханням пробачити. Символічно, що перед смертю молоді люди, чиї помисли заполони­ла помста, зближуються. Вони обидва були людьми справжнього сумління та честі, але життєві обставини поставили їх на різні по­люси життєвої правди, перетворивши на ворогів. Час змінився, але зло так і не переможене в нашому світі. Жорстокі, підступні та его­їстичні люди досі завдають шкоди всьому суспільству. В. Шекспір допомагає побачити людські вади, які вкорінюють зло у душі лю­дей, закликає вчасно зробити потрібні висновки й виробити пра­вильну поведінку у боротьбі за краще життя. В цьому плані траге­дія «Гамлет» відповідає античному канону — очищення через страж­дання. Смерть не є тим показником, що визначає ціну людського життя. Вистражданий шлях сумнівів і роздумів чесну й добру лю­дину виводить на вершину духовного очищення.