Життя триває. Повз цієї школи просто так не пройти. Обов’язково зупинить краса клумб перед старою будовою. Школу збудовано одразу після Великої Вітчизняної війни. Це триповерховий будинок з темно-червоної цегли. З зовнішнього боку стіни облицьовані сучасними обробними матеріалами. В отворах вікон — сучасні скло-пакети. Широкі сходини вінчають масивні колони. Вони оброблені мармуром. Якщо людина не знає історії школи, вона вирішить, що це новобудова. Але варто увійти у двір, як відчувається подих сивої давнини. Тут цегла стін залишилася у первозданному вигляді. Але будували так сумлінно, що й досі у кладці не знайти дефектів. Покрівля школи, звісно, вкрита сучасними матеріалами, цинкові водостічні труби засліплюють в сонячний день. А ще привертає увагу сам шкільний двір.

По периметру будівля школи з боку двору оточена старими величезними деревами. Мабуть, їх насадили одразу ж після відкриття школи. Це здебільшого пірамідальні тополі. В їхніх кронах привільно птахам. Я люблю дивитися на чорні стовбури цих дерев під час дощу. По тріщинках у корі кришталева холодна вода нестримними потоками прямує до деревного підніжжя. А коли сухо і тепло, замість води по тріщинках «стікають» інші струмочки — мурашині. Вони снують туди-сюди по стовбурах, виконуючи лише тільки їм відому роботу.

Але я ще не сказав найголовнішого, без чого цей шкільний двір не був би таким цікавим. Тут на кожному дереві шпаківні. Я сказав «шпаківні» не випадково. Кожне дерево привертає увагу кількома пташиними будиночками. І це недив-но: дерева такі гігантські, що на кожному можна розмістити справжнє пташине містечко. Будівники шпаківень виявили неабияку фантазію. Є шпаківні ніби витягнуті вгору, а є навпаки, низенькі і широкі. Бачив я будиночки з напівкруглою покрівлею, а ще трикутну, як у справжнього будинку. Є серед шпаківень і спарені — на дві пташиних сім’ї. За зовнішнім виглядом можна визначити вік шпаківні: ця стара, ця — щойно зроблена. Загальне у всіх пташиних споруд — це добротність. По всьому видно, що робили їх люди з любов’ю, вони хотіли залишити по собі згадку. Може, онуки цих колишніх випускників-умільців навчаються зараз у цій школі, милуються справою рук своїх родичів і самі мріють подарувати птахам щось подібне. Звісно, що розмістити на старому високому дереві нові шпаківні не просто. Тому кожну весну біля школи у дворі з’являються молоді дерева.

Отже, життя триває.