Життя — це тільки сон?  Кальдерон був творцем нового жанру — релігійно-філософської драми. Як ревний католик він у своїй п’єсі наголошував на необхідності упокорення людиною своєї гордині і зверненні своїх прагнень та бажань до Бога. Не варто, уважав він, впадати у відчай через те, що життя неможливо змінити, адже воно є лише сон. Уже в назві п’єси утілено сенс барокової культури («Світ — це театр»).

Людині, на думку драматурга, лише здається, що її воля та бажання здатні щось змінити в її житті. Насправді ж вона абсолютно безпорадна перед волею Бога! Тому і саме життя людини, що яскраво довела історія Сехісмундо, примарне, ілюзорне, подібне до театру або сну, а не реальності. А тому єдине, що залишається людині, — це прийняти наперед визначену долю та приборкати свою бунтівливу вдачу.

Очевидно, для Кальдерона важливо було показати, що модель життя як сну допомогла його головному героєві морально очиститись. Усвідомивши, що всі цілі, яких можна досягти насильницьким шляхом, примарні, Сехісмундо нарешті збагнув і непотрібність насильства. Це сприяло тому, що він зумів вибачити батькові. Зробивши це, принц дивовижним чином досяг влади й слави, про мізерність яких донедавна міркував. Так автор цілком у дусі християнського віровчення підводить читача до думки, що Бог винагороджує праведників саме тому, що вони не вимагають нагороди. А ось на прикладі Басиліо, який вирішив перемудрити Боже провидіння, Кальдерон доводить неможливість уникнути того, що передбачено небесами.

Твір Кальдерона наскрізь алегоричний. Тож стосунки між Сехісмундо і Басиліо можна розглядати і як модель взаємодії між Богом (цю роль виконує у драмі Басиліо) та людиною (Сехісмундо). При цьому людина (Сехісмундо) доводить у цих стосунках своє право на певну корекцію Божого задуму в межах моралі.

У драмі автор застосовує тонку іронію. Це ще один поширений бароковий прийом. Адже до згубних наслідків може призвести не тільки тваринна сутність людини. Згадаймо першу появу Сехісмундо в палаці, коли він викинув із вікна слугу, погрожував Астольфо, мало не збезчестив Росауру. Отже, у раціональних розрахунках теж трапляються помилки, що доводить похибка в гороскопі, через який Басиліо ледь не згубив рідного сина. Засліплений своєю вірою в знамення, король просто забуває, що за християнським віровченням світом правлять не зірки, а Боже провидіння.

Ніхто не може долі відвернуть,

Бо все, як визначено, так і плине;

Те, чому буть, того нам не минуть,

І станеться, що статися повинне.

І разом з тим «Життя — це сон» є соціальною драмою, де становлення особистості Сехісмундо, його морального «я» можливе через усвідомлення своєї відповідальності перед іншими.

Кальдерон запропонував якщо не програму формування ідеального монарха, то принаймні повчальну картину його самовиховання й розвитку.

Як бачимо, у цьому жанрі головними героями стають філософські ідеї, а персонажі їх лише озвучують. Ці ідеї втілено через уподібнення Кальдероном ілюзії та реальності, зіткнення свідомості та підсвідомості. Через образ сну автор охоплює цілу низку різних тем — відносності земних цінностей, швидкоплинності часу, вільної волі, милосердя, честі, васального і батьківського обов’язку, вини й спокутування, які тісно переплетені у творі.