Жіночі образи в романі Панаса Мирного. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став визначною подією у літературі XIX ст. З великою майстерністю автор зображує картини селянського життя у пореформений період. Це життя без прикрас, з печалями та радощами. Зі сторінок роману постають образи селян. Серед них і жіночі образи, наче живі сходять зі сторінок ро­ману.

Найбільше мені подобається Галя, «польова царі­вна» , як ласкаво називає її Чіпка. Та й самому авто­рові до вподоби її «веселі очі», усміхнене «свіже молоде личко» Тому і вимальовує, інакше і не можна сказати, — дійсно вимальовує її портрет, ми­лується своєю героїнею: «Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудово вилося коло білого чола: тоненькі пасма того чорного, аж поли- скуваного хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, — здаєть­ся, сам вогонь говорив ними… Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама — неве­личка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду…» Отакою постає перед нами Галя, отакою привиділа­ся вона Чіпці і вразила його у самісіньке серце своєю вродою.

Виростили, викохали її батьки, ні в чому не було відмови. Тому і весела, і жвава Галя, тому, як чер­воні яблука, налилися в неї щічки. Але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя? Ні, це не до вподо­би розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши Чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. Вона кохає Чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. Галя «лікувала» Чіпку своїм коханням, своєю вірою.

Став він хазяїном, стала реальністю мрія «польо­вої царівни» про щасливе життя: «І все у нас буде тихо, мирно — ні лайки, ні сварки ніколи». Увійш­ла вона в хату як сонечко, зігріла своїм теплом та любов’ю серця, і повеселішало в хаті, повеселішало на душі Чіпки та Мотрі. Так і каже Мотря: «Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила роже­вим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зирк­нуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». Галя полюбила матір Чіпки, Мотрю, бо для неї Чіпчина мати багато значить. Зійшлася Галя близько і з Христею, яка про неї каже: «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива, до кожного». Припала до душі вона Христі, і ось вона вже її кума. Ось тут розкривається нова Галя. Галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. Каже вона: «Як буде дитина, то я, здається, з’їм або задав­лю її, цілуючи та милуючи». Галя — це образ чес­ної, чуйної, веселої та лагідної жінки.

Все йде добре, але змінився Чіпка, пішов на слизь­кий шлях, похмурніла Галя, усіма силами намагаєть­ся допомогти Чіпці, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. Сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям Чіпки, бо її. ніжній натурі про­тивні зло, пограбування, вбивства. Тому трагічно й закінчує Галя своє життя: дізнавшись, що Чіпку за­брано до поліції за вбивство та грабунки, вона по­вісилася. Не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. Не «ста­ло» коханого, змінилися його правдиві слова на роз­бишацькі дії — не стало і Галі.

Дуже рельєфно виходить з-під пера Панаса Мир­ного і образ Мотрі Жуківни, потім Варениченко. Коли одружився з нею Вареник, була вона бідною, некрасивою дівчиною-перестарком. Злидні засіли у хаті Мотрі, яка жила в сусідах удвох із старою мат­ір’ю, засіли та й не хотіли їх залишати. Тільки од­руження й принесло полегшення. Виявилася Мотря і працьовитою, і хазяйновитою: «Як уступила Мотря в свою хату, то немов знову на світ народи­лася». Чепурить її, прибирає; «чисто кругом — любо глянути». Але недовгим було її щастя, бо залиши­лася вона сама, та ще й «замужньою вдовою». «Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змал­ку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася за­мужньою вдовою!» Знову злидні, і злидні «неви­лазні». А ще й син народився. Мотря у наймах, на чужих працює, щоб прогодувати стару матір і сина. Тяжка праця передчасно згорбила Мотрю, вбила в ній часточку тепла і любові, тому і б’є вона Чіпку, і б’є так, що «синяки по місяцю не сходили». Але все ж таки любила вона його, «як кожна мати свою дитину». Коли Чіпка виріс, а потім ступив на слизь­кий шлях, це дуже вразило Мотрю. Не сподівалася ця чесна людина, що така їй уготована доля. «Кохала ж, ростила, довгих зимніх, коротких літніх нічок недосипляла — рано вставала, пізно лягала…» На старість знову йде наймичкувати.

Але ось чудова зміна — Чіпка став хазяїном, од­ружився. Повеселішала ця жінка, тепло та щастя оселилися в її хаті, заграли радістю старенькі очі. Здійснилося те, про що усе життя мріялось, що вви­жалося довгими ночами. Але «не судилося Мотрі шастя». Син — убивця. За що їй такі муки! Бо не­правда гуляє по світу, губить душі людей. Образ Мотрі — образ нужденної жінки, яких було більшість на Україні.

Життя Оришки, матері Мотрі, минуло, головним чином, за кріпаччини, у тяжких злиднях. Така ж згорблена передчасно, вболіває за дочку, онука, як уміє підтримує їх. Вона знає багато казок-приказок, своїм недалеким, селянським розумом доходить до правди життя. Розповідає Чіпці і про зорі, і про уся­ких тварин. Дуже любить онука.

Коли б’є його мати — завжди захищає, голубить. Часом здається, чи не взяв щось Панас Мирний з пушкінської Арини Родіонівни, бо навіть імена од­накові, однаково близькі вони до природи, до своїх коренів, однаково люблять людей, бо не любити гріх, треба усім вибачати. Цього Оришка і вчить Чіпку, але не вдається їй передати йому свою любов до життя, свою віру в краще. Чіпка зовсім інший. Про­те все ж таки дуже тяжкою втратою була для нього смерть баби. Хоч і була вона «стара-стара, як моло­ко біла, як сухар суха», але вчила його добра, відда­вала свою любов, була єдиною на всьому світі рідною близькою душею (мати завжди працювала). Була Оришка чесною, справедливою, безгрішною людиною усе життя, тому і вмерла легко, як заснула (не так, як Явдоха).

Є ще в романі образ Христі — дружини Грицька, товариша Чіпки. Сирота, наймичка, «весела, мотор­на й робоча дівчина, хоч і невелика красуля». Але ця «невелика красуля» так запала у серце Гриць- кові, що забув він свої мрії про багачку.

Христя — добра хазяйка, має чепурну хату. Вона зрозуміла Чіпку, зрозуміла, який він насправді. Його слова про правду розхвилювали її душу, чесну та правдиву. Почала задумуватися над життям. Іноді не розуміє вона свого чоловіка за те, що він гріб все під себе, що йому своя сорочка ближче до тіла.

З людьми щира, добра, тому й Чіпка хоче, щоб у нього в майбутній сім’ї були такі теплі відносини, як у Христі з Грицьком. І недарма «Христя чула добре у Чіпці своїм жіноцьким серцем».

Коли познайомилися з Галею, то вподобали вони одна одну. «Однаково чули, що добре, що лихе, і че­рез те завжди обидві сходились у своїх думках». Христя, як і Галя, тяжко переживає за долю Чіпки, коли він стає злодієм, бо це добра, чуйна людина. Я вважаю, якби у Грицька трапилось якесь нещастя, Христя все б зробила, щоб йому допомогти.

Ці жіночі образи дуже різні, але всі героїні праг­нуть чесно жити, вірять в людей, намагаються збаг­нути життя, хоч це їм не завжди вдається, всі вони намагаються допомогти Чіпці, повернути його на праведний шлях. Тому вони так подобаються чита­чам, є прикладом чуйності, доброти, тепла, яким вони зігрівають людей. Я думаю, що ці жіночі образи надовго запам’ятає той, хто прочитає роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».