ЖІНОЧІ ОБРАЗИ. Недавно на уроках української літератури ми познайомилися з повістю Марка Вовчка «Інститутка». Авторка доволі точно показує характери молодої панночки та кріпачки Устини, протягом усього твору протиставляючи ці образи.

Панночка щойно закінчила інститут і повернулася до своєї бабусі, яка душі не чує в дівчині. «І що ж то за хороша з лиця була!» — так читач дізнається про вроду цієї героїні. Неможливо не милуватися такою красою, але ж без ясного розуму та чистого серця вона — тільки оболонка.

На розпитування бабусі про науку інститутка легковажно відпо­відає, що її цікавили тільки предмети, за допомогою яких можна по­хизуватися у світських салонах, а от ґрунтовні знання вона не здобу­ла, та й непотрібні вони їй. Це не тільки свідчить про обмежений розум головної героїні, а й про розбещеність та лінощі.

Дивує і дволикість молодої дівчини. Вона з усіх сил підлещуєть­ся до бабусі, ніжно заглядаючи тій в очі та щебечучи ласкаві слова, аби стара купувала їй сукні та влаштовувала бенкети, де б інститут­ка видавала себе за освічену та добропорядну дівчину. І можна було б подумати, що це ознака не дволикості, а легковажної молодості, якби не поводження панночки з кріпаками. Ось коли проявляється її справжня хижа натура! Прості люди, на її думку, не повинні й часинки вільної мати, а розмовляти з ними треба тільки штурхаю­чи та б’ючи їх. Інститутка істерично верещить, лається, тупає но­гами — й це освічена панночка? Та найбільше розкривається цей образ, коли дівчина виходить заміж за лікаря й сама стає господи­нею. Відчуваючи необмеженість своєї влади, вона поводиться дес­потично, тиранить навіть малих дітей, б’є по обличчю стару бабу­сю… Ніхто не чинить опору, й інститутка розперізується все більше й більше.

Зовсім іншою за характером є Устина — дівчина-кріпачка злої панночки. Дівчина весела й лагідна, привітна до всіх. Навіть коли її б’є хазяйка, вона «не держить зла довго»: життєлюбна натура не дає довго плакати.

А з якою любов’ю Устина дивиться на світ! Проста, неосвічена, вона, однак, тонко сприймає красу природи, милується нею, помічає прекрасне навколо. А найкраще ми усвідомлюємо, наскільки краси­вою є душа цієї дівчини, коли вона покохала Прокопа: їй здається, що за спиною виростають крила при одному-однісінькому погляді на коханого. Устина бачить несправедливість і страждає через це на відміну від панночки, яка сама сіє цю несправедливість. Проста, не­величка на зріст, проте весела, добра та привітна кріпачка явно про­тиставлена злій, деспотичній, грубій інститутці. Марко Вовчок зро­била це не випадково. Читач бачить, наскільки духовно й морально вищою за панночку є її служниця, як уроджена інтелігентність ніби­то неосвіченої дівчини може вигідно вирізнятися на тлі недостойної розбещеної поведінки високородної інститутки. Письменниця досягла бажаного ефекту — контраст разючий.