ЖІНОЧІ ОБРАЗИ Т. Г. ШЕВЧЕНКА. У творах видатного українського поета Тараса Шевченка часто бачимо яскраво зображені жіночі образи. Як правило, митець писав про нещасливу долю української жінки, і не випадково, тому що з раннього дитинства бачив утиски та приниження, які вона відчувала на собі. Це не тільки страшні умови кріпацтва (від них страждали й чоловіки), а й страх за майбутнє дітей, і хвилювання за долю своєї родини, і тяжке існування в межах суворої суспільної моралі. На­приклад, Тарас Шевченко неодноразово звертався до образу жінки- покритки, і найяскравішими образами в цьому плані є головні ге­роїні поем «Катерина» та «Наймичка».

Катерина, головний персонаж однойменної поеми, була веселою вродливою дівчиною, поки не покохалася із заїжджим москалем і не народила від нього дитину. Про чистоту й незіпсованість дівчи­ни свідчить те, що вона й не думає про зраду милого, перебуваючи, як вона вважає, у тимчасовій розлуці з ним. Та на той час поза­шлюбна дитина — тяжкий злочин, виклик суспільній моралі. Її проклинають і виганяють з хати рідні батьки («Проклятий час-го- динонька, що ти народилась!»), не жаліє, не підтримує ніхто з одно­сельців. Сам же автор співчуває дівчині, розуміє, що наївне чисте серденько не чуло небезпеки, осуджує людську жорстокість:

А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Що зробила вона людям.

Чого хотять люде?

Урешті-решт Катерина зустрічає свого москаля, та він робить вигляд, ніби не впізнав її. Серце покритки не витримує, і вона, залишивши дитину, накладає на себе руки.

Ганна, центральний образ поеми «Наймичка», також народила позашлюбну дитину й була вигнана з дому. Вона пробує хоч якось влаштувати долю сина й підкидає його багатим людям, а сама най­мається до них на роботу. «Батьки» хлопчика ні про що не здогаду­ються, а Ганна, не маючи змоги признатися рідній дитині, відчу­ває невимовні муки:

А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свою долю проклинає.

Тяжко-важко плаче;

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить.

У кінці поеми головна героїня признається синові, хто його матір, але вже пізно: вона помирає, так і не пізнавши щастя справжнього материнства.

Ганна й Катерина — не єдині жіночі образи у творчості Тараса Шевченка. Це й дівчина з поеми «Причинна», що гине, так і не дочекавшись милого, і красуня з твору «Тополя», яка через тугу за
козаком перетворилась на тополю, і багато інших… Однак образ кож­ної — трагічний, він уособлює жертовність і страждання. Недарма Кобзар, розповідаючи про героїнь своїх творів, часто вживає слова «сльози», «плакати», «тужити», «білим світом нудити».

Шевченко талановито показує, як сучасна йому жінка перебуває під подвійним непосильним тягарем — рабством кріпацтва та тис­ком нещадної суспільної моралі.