ЖІНОЧІ ОБРАЗИ ПОЕМИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО. Спираючись на реальну українську дійсність кінця XVIII — по­чатку XIX століть, а також на здобутки усної народної творчості, відо­мий письменник Іван Котляревський переробив поему давньоримсь­кого поета Вергілія на народний лад. У країнська « Енеїда », на відміну від її «старшої сестри», не менш насичена численними персонажа­ми. Тепер уже Еней та його військо — козаки, що шукають долі в походах.

Та хоч у центрі подій — чоловічі персонажі поеми, жіночі обра­зи у творі теж присутні. Насамперед це олімпійські богині — Юно­на, Геба, Венера та інші. Вони допомагають або заважають Енеєві у його поході. Дарма, що богині — вищі істоти, автор говорить про них без побожності. І це не дивно, бо вони — розпусниці, пліткар- ки, інтриганки, підлабузниці, до того ж частенько лаються між со­бою, шкодять одна одній. Чого варті тільки такі слова:

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка…

або

Венера, облизня піймавши.

Слізки пустила із очей

І, як собака, хвіст піджавши,

Пішла к порогу до дверей…

Звісно, такі характеристики не викликають симпатії до жіночої половини Олімпу. Та й їхні вчинки також свідчать про підступні низькі натури.

Наприклад, Юнона з Венерою сваряться, немов перекупки на базарі, ходять скаржитися до Зевса на суперницю. До магічних об­разів належить і цариця Цірцея, жорстока володарка острова, люта чарівниця, відома деспотизмом і жорстокістю.

Серед образів звичайних жінок найбільшу увагу Іван Котляревсь­кий приділив Дідоні, яка, на перший погляд, «трудяща, дуже працьо­вита, весела, гарна, сановита». Вона покохала Енея, та й сама сподоба­лась головному героєві, тому троянці деякий час живуть під її опі­кою. І Дідона, і її сестра Ганна намагаються звабити Енея: козаки та їхній ватажок проводять час у постійних розвагах, ігрищах, танцях, уживають смачні наїдки та напої. Стає зрозуміло, що вся працьо­витість Дідони полягає в невтомності під час гульок. Однак вона справді щиро кохає головного героя:

…Уже ж було не без гріха!

Бо страх вона його любила.

Аж розум весь свій погубила.

А, бачся, не була плоха.

Коли ж Еней отримує від богів наказ полишити Карфаген, він намагається втекти, і жінка бачить це. Якими тільки словами вона не лає Енея! Немов пащекуха, вона істерично верещить, не вибира­ючи виразів, сипле прокляттями, тобто в цій сцені виглядає вель­ми непривабливо. Та невдовзі читачеві стає її жаль, бо, не витри­мавши розлуки з коханим, Дідона накладає на себе руки — отже, справді була здатна на сильне почуття…

Жіночі образи в поемі Івана Котляревського «Енеїда» є друго­рядними, але дуже яскравими. Майстерно змальовані, перед нами постають героїні-уособлення різних недоліків, темних сторін людсь­кої душі: ницості, брехні, ошуканства, інтриганства. Тим не менш, і позитивне є не чужим для їхніх душ: наприклад, Венера турбується про Енея і просить за нього Зевса, а Дідона показує приклад справж­нього кохання. Отже, говорити про них як про суто негативних пер­сонажів не можна.