Жанр балади у творчості Генріха Гейне. З останньої третини XVIII століття — з часів Гете і Шіллера — в Німеччині набула розквіту романсова і баладна поезія. Але у творчості романтиків балада певною мірою втрачає демократичний зміст і зв’язок з актуальними питаннями сучасності.  Гейне відновив цю традицію.

Вже для ранньої балади «Гренадери» він запозичив сюжет   сучасності, що було на той час незвичним. Від імені двох солдат розбитої наполеонівської армії, які мріють про повернення імператора, Гейне висловив своє незадоволення існуючим ладом. Балада набула  політичного звучання. В інших творах цього жанру Гейне використовував історичні сюжети, античні оповіді й легенди, переосмислюючи  їх з точки зору сучасності.

Протягом усієї творчості Гейне цікавився народною піснею,легендою, казкою. У образах велетнів і гномів, русалок і ельфів продовжують жити язичницькі традиції. Язичництво, в  розумінні Гейне означало повнокровне прийняття життя, прагнення людей до земного щастя.

Поет стверджує право людини бути щасливою на цьому світі. Це право яскраво втілено у баладі «Лицар Олаф», де герой приймає  смерть, здобувши кохання дочки короля. Це право стверджується  і в баладі «Фрау Метта».

Язичництво і християнство зіткнулися і в поемі “Тангейзер “- вільному переспіві старої німецької балади. У цьому творі Гейне модернізує первинний сюжет, перетворюючи поему на політичну сатиру сучасної Німеччини. Поет оспівує прийдешній дух свободи Німеччини. Тому вірші його сповнені земної краси, свіжості та сподівання оновлення:

Дні мої і навіть ночі

Нині повні неспокою —

Це весна в мої приходить

В сни зеленою луною.