ЗЕМЛЯ

Велике село Д. на Буковині. Горстка хаток притулилася до ве­личного панського лісу. Інші розташувалися серед поля.

Заможна селянка Докія занепокоєна долею своєї єдиної доньки Парасинки. Мати вже почуває себе вкрай погано, батько ж — страш­ний пиятик, він винесе все добро, проп’є у шинку. Парасинку треба конче цієї осені засватати, щоб вона та її добро знаходилися під за­хистом чоловіка. Добре було б віддати її за Михайла, землі якого граничать з Докіїними, але Михайла мають забрати до армії. Тому треба шукати іншого, хоч Михайло дуже подобається Докії і своєю вдачею, і вродою, і заможністю. Врешті вибір зупиняється на по­статі Тодорики. Доньці він не подобається, але мати умовляє, гово­рячи, що Тодорика не п’є, тому буде хорошим чоловіком.

На весіллі Парасинки Докія та Івоніка горюють. Жінка засму­чена, що має віддавати зовсім молоду дочку за нелюба. Івоніка гово­рить, що хотів би одружити їхніх дітей, але армія стала на заваді його щастю. Все життя разом з жінкою він гарував, наймаючись до найтяжчої роботи при будівництві, потім стягав копійку за копій­кою, щоб купити землю, придбати добро для дітей. Вони завжди обмежували Себе в їжі, не купували нового одягу. Живуть так і те­пер, хоча вже вдосталь усього мають. Михайло вдався працьовитим, слухняним та ласкавим хлопцем. Дбає він про все у господарстві. Івоніка віддав би все, щоб виручити його з війська, але пан запевняє, що все дарма. Молодший син, Сава, зовсім не такий: лінивий та лихий вдався, на нього батько не покладає ніякої надії.

Сава кохається зі своєю двоюрідною сестрою, лихою злодійку­ватою Рахірою. Більше за все він любить полювати, вбиваючи всяку пташку без потреби. Старшого брата він не поважає, вважаючи його занадто м’якосердим.

Марійка сумує, що має розлучатися зі старшим сином. Молод­ший зовсім не поважає батьків, за нього матері соромно перед людь­ми. «Краще б забрали Саву», — у розпуці думає Марійка.

Михайло закохався у бідну сироту, наймичку Анну. Після по­вернення з армії він хоче одружитися з нею.

Михайла забирають до війська. Це трагедія не тільки для сім’ї, але й для самого хлопця. Людина з ніжною душею, він не може пристосу­ватися до муштри, не звик виконувати наказів, не вміє стріляти.

Від моральних та фізичних страждань Михайло захворів і по­трапив до шпиталю. Він збирається стати навіть дезертиром, аби більше не мучитися. Батько, що відвідує сина, бачить, що життя йому тут не буде.

Батьки чекають приходу Михайла у відпустку. Сава продовжує зустрічатися з Рахірою, вона научає його не слухатися батька та матері. Івоніка загрожує позбавити сина спадщини, якщо він не відступиться від Рахіри.

Анна працює у попа, щоб заробити грошей для себе й коханого. До того ж у них з Михайлом має народитися дитина. Відкритися батькам Михайло хоче під час відпустки. Мати Анни, незадоволена тим, що дочка не віддає їй всього заробленого, виганяє дочку з дому. Докія приймає дівчину до себе в хату.

Михайло, що прийшов у відпустку, радіє поверненню до землі, майбутньому щастю з коханою. Батько йде до міста купувати синові подарунок на іменини, мати готує частування. Раптом старий Онуфрій Лопата приносить звістку, що Михайло лежить застреле­ний у лісі.

Горе страшним крилом накриває родину. Неясно, хто ж міг уби­ти такого м’якого та доброго хлопця. Багато хто здогадується про це. Під час похорону Анна кидається на Саву з прокльонами, але Марія виганяє її з хати. Точних доказів немає, тільки здогадки. Нарешті встановлюють, що куля Савина.

Михайла поховали.

Суд відпускає Саву за недостатністю доказів. Та батьки не мо­жуть його простити, землі не дають. У Анни народжуються близня­та, яких Марія не приймає. Скоро діти померли. Після тяжкої хво­роби Анна повертається в село і виходить заміж за брата Докії, Петра, у неї народжується син, якого вона хоче вивчити та будь-що відірва­ти від такої жорстокої землі.

Для Марійки та Івоніки життя тепер втратило сенс.