У поетичному доробку Г. С. Сковороди певне місце посідають байки. Великий філософ високо цінив жанр байки, вважаючи, що вона у «смішній своїй шкаралупі» містить зерно істини. Збірка морально-повчальних притч «Байки Харківські» Г. С. Сковороди складається з тридцяти творів, написаних у 60—70-х роках XVIII століття. Частину він написав після того, як залишив Харківський колегіум. Писав байки, усамітнюючись поблизу Харкова в лісах, полях, садах, селах і пасіках.

Решту (15 байок) було написано в селі Бабаях. У своїх байках Сковорода підносить дружбу, любов, розум та позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, чинами, посадами, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями. Ці якості — розум, знання, працьовитість, чесність, справедливість…

Г. Сковорода підніс вимогу самовдосконалення в ідеї «сродної праці», тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини.

Ідею «сродної праці» розвинув він в одній з найцікавіших своїх байок «Бджола та Шершень». Разом із тим байка є засобом протиставлення трудящих і нероб. Шершні >— паразити, «що живуть крадіжкою чужого», «Бджола — це мудра людина, що у своєму сродному ділі працює». Шершні — це люди, які дивляться на науку тільки як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству. Сковорода гостро викриває їх, протиставляє їм бідних, тих, що не в розкоші, а в праці для людства вбачають сенс життя, для яких праця є природною потребою.

Великий філософ узагалі учив, що труд є основою всієї «машини» життя, і прославляв людей праці, як «трудолюбствующих», чистих серцем. їм протиставляв він представників панівної верхівки, як звірів, зміїв, що мають серце, жадібне до золота, «люблячих мудрувати про одні гаманці й чемодани».

Байками найбільше, можна вважати, допік він володарям своєї доби. Напевно, багато з цих творів народжувались під час розмов З із селянами — у такий спосіб Сковорода повчав їх. Так, наприклад, * байки «Ворона і Чиж», «Діамант і Смарагд», «Баба та Гончар» висловлюють думку, що про людину слід судити не за зовнішньою оболонкою, а лише розібравшись у її серці.

Сковорода — патріот, який прославив героїчне минуле і народного героя Богдана Хмельницького. Він мріяв про краще майбутнє рідної землі.

У притчах «Вдячний Еродій» та «Убогий жайворонок» Сковорода, як і передові російські письменники XVIII століття (Фонвізін, Новиков та ін.), висміює дворян, які виховують дітей за допомогою вчителів-іноземців (німців, французів). Картаючи раболіпство панів перед іноземщиною, він обстоює виховання на народних засадах, зазнаючи, що в природі народу закладені ті здобутки, які має дати виховання, тільки їх не видно, як вогню в кремені. «Не шкодуй руки, — говорить Сковорода, — і вдар кресалом, і викрешеш вогонь у себе вдома, й не ходитимеш по сусідніх хатах вклонятися й просити: позич мені вогню».

Чимало сюжетів байок Сковороди цілком оригінальні, є також своєрідні варіації на вже відомі твори українських попередників, а деякі створено на езопівські сюжети («Жайворонки», «Гній і Діамант»), Сковорода сам указує на джерела: «За казкою мудрого Езопа», «Той самий гній, у якому колись Езопів півень вирив коштовний камінчик».Отже, головний зміст байок та притч Г. С. Сковороди полягає в проповіді високих етичних істин, осуді моральних аномалій, викритті негативних явищ у соціальному житті тієї епохи. Створенням серії байок, які відзначаються оригінальністю, високими ідейними та художніми якостями, Сковорода збагатив цей жанр.