Якою була Наталка, ця проста дівчина з Полтавщини? Ось що вона каже про себе словами пісні:

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити і носити воду.

Важливою рисою Наталки є працьовитість. Ніде ми не побачимо її без діла, неробою.

Підкреслюючи цю рису Наталки, автор використовує так звану перехресну характеристику. Так, виборний розповідає возному: «Золото — не дівка! Наградив Бог Терпелиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе…».

Зі слів виборного ми довідуємось, що вона Петра «любить без душі, через його всім женихам одказує».

Про душевні переживання, звички, прагнення Наталки ми дізнаємося із мови героїні. Ми не чуємо в її мові ні лайки, ні окриків, ні слів-паразитів. Її мова пересипана прислів’ями і приказками, які допомагають їй добрати влучних слів. Так, щоб передати безрадісність своєї сирітської долі, вона говорить виборному: «Ат живемо і маємось, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне».

Нерідко мова героїні близька до народної пісні: «Петре, Петре! Де ти тепер? Може, де скидаєшся в нужді в горі і проклинаєш свою долю… Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються». Або: «Що зо мною буде? Страшно і подумать, як з немилим чоловіком вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити».

А часом почуття так переповнюють серце Наталки, що виливаються в пісню:

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з ним і умирає.

Лучче умерти, як з немилим жити,

Сохнуть з печалі, щодень сльози лити.

І це природно і звично для Наталки, адже засоби розкриття внутрішнього світу  так само, як прислів’я та приказки, які вона постійно вживає у розмові, були скарбницею мудрості, перевіреної віками, пісня споконвіку була тим засобом, що дозволяв якнайглибше і якнайповніше висловити будь-які почуття.