Забобони і віра. Напевне, кожен із нас стикається із чимось, що сьогодні називається забобоном. Це народні уявлення, вірування, пов’язані з пересторогою, обмеженням.

Вони з’являлися протягом розвитку народів, як свідчать дослідники, внаслідок їхньої неосвіченості. Можливо, на сьогодні вони й не мають логічного підґрунтя, однак не можна просто перекреслити їхнє існування. Звичайно, ставлення до чорного кота сьогодні здається смішним, та з іншого боку — величезна кількість прикмет бере своє коріння також із забобонів. Наприклад, у багатьох українських селах завжди вважали, що городину краще саджати «на молодик», тобто в першій половині місяця, коли Місяць росте. На сьогодні існує не один десяток досліджень впливу Місяця на життєдіяльність різних істот, у тому числи рослин, на Землі. Тож, як бачимо, пращури мали рацію!

Віра — це визнання чого-небудь істинним без попередньої перевірки цього факту. Церква визнає істинною та єдиною віру в Бога. Але навіть до того, як слов’яни стали християнами, вони вірили у своїх, інших богів. Мені здається, віра бере свій початок там само, де й забобони. І говорити тільки про неосвіченість народу, котрий вигадує собі різні прикмети, мало. Як забобони, так і віра з’явилися, на мою думку, коли люди почали усвідомлювати, наскільки малими й беззахисними є перед світом, перед силами природи. Забобони, у своїй більшості, керують самою людиною: що можна, чого не можна їй робити. Дійшовши ж до віри, людина ніби знайшла для себе захисників — богів, і почала присвячувати свої вчинки тому, щоб задобрити їх, угамувати сили природи. Навіть звичайна молитва є не чим іншим, як проханням захистити людину.

Віра й забобони — особиста справа кожного. Сьогодні, коли людина розкрила багато таємниць природи, пояснила велику кількість таємничих для своїх пращурів речей, існує й одне, й інше. Навіть справді віруюча людина часто не може позбутися забобонів, хоч як їх не забороняє церква. Мені здається, що віра й забобони завжди будуть залишатися з людством, оскільки це його спадок від пращурів.