За яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки. Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мир­ний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку.

Роман, у якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається соціально-психо­логічним. Твір уперше був надрукований у 1880 року в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”.

Головний герой твору — Чіпка. Це образ селянина- бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою си­лою”.

Чіпка — це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишака, який за свої гріхи пішов у москалі. Мати у нього — бідна селянка, Чіпка зростає у злиднях, в атмосфері ворожості і недоброзичли­вості. Важке було дитинство у Чіпки: і діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не бачив, бо весь час тяжко працювала. Та зате любила його бабуся. Як хтось образить його, то вона і пожаліє, і голівку погла­дить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все бабусю розпитував. “Я, бабусю, буду добрий … я злого не робитиму”, — каже він їй після розповіді про Бога.

Як підріс Чіпка — став бігати: то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. А вони почнуть з нього глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть. Село знає одну славу — честь. Ось на селі й питають: чи “чесного” роду? А тоді вже й братаються … Чіпка був “ви­родок” … Як же Чіпку прийняти до гри?!

—  Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик.

—  Запорток! — підходить другий. — Ходім до нього!

Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глу­митися. Коли Чіпка повертався до дому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти:

—   Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!…

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпки. Його гаряче, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись.

Коли Чіпка став господарем у своєму хазяйстві, то в нього справи пішли на краще. У нього була скотина та найкраще жито. І мати його подобрішала, бо все життя з ранку до вечора працювала за копійки, а тут все-таки ха­зяями стали.

У цей час Чіпка і зустрів Галю — “польову царівну” і покохав її. Ці дні в житті Чіпки найщасливіші. Та тривали вони недовго. Одного разу з Дону з’явився якийсь Луцен- ков, і за гроші волость відібрала у Чіпки землю.

П’ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів — Лушню, Матню і Пацюка. У романі глибоко вмотивову­ються злочинні дії парубка. Одного разу напившись, він каже матері: “А все люди, все люди… А баба учила ме­не людей прощати, а дід Улас любити… Дурне! Дурне!Не стоять вони слова доброго, їх мучити, їм у … мор…”

І в цих словах вже видно перші кроки падіння Чіпки.

Одного разу Чіпка брав участь у крадіжці і прибив панського сторожа. За це Чіпку заарештували. У в’язниці зростає у нього гнів на сільського голову та писаря. Але він дав слово матері, що таке більш ніколи не повторить­ся.

Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважає матір, сумлінно працює у господарстві, щиро допомагає всім, хто звертається до нього за підтримкою. Його “суво ра натура, загартована давнім злиденним життям, м’як­шала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він думав дійти до щастя”. Його обрали членом земської управи. Він все думав тоді, як служити людям, як добро їм буде нести, і про старе зовсім забув

Та була остання крапля, через яку Чіпка знову пустив­ся у злодійство. Ніщо вже потім не могло його спинити. 1 його впевненість у тому, що зло треба бороти злом, обер­нулась злом проти нього самого.

Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хоменків, стала причиною самогубства Галі, а пізніше — смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його.

Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гно­бителів і кривдників, “крива стежка” бунтарства і перетво­рили Чіпку на “пропащу силу”. Чіпка обрав шлях бороть­би, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а неправда породжує ще більше зло.