ЗА СЕСТРОЮ

Події відбувалися у селі Спасівка, нині зруйнованому під час татарського набігу.

<…> Спасівчани зайшли сюди з-за Дніпра, а тому що зупинились на тому місці на самого Спаса, тож і прозвали своє село Спасівкою. <…>

У цьому селі жив славний козацький рід Судаків: сімдесятиріч­ний дід Андрій, його син Степан із жінкою Палажкою, онуки Пет­ро, п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна онучка Ганна.

Петро пішов на Запорожжя, а молодших виховував дідусь.

Однієї ночі на село напали татари. Діда Андрія і Палажку вби­ли, Степана та Ганну захопили в полон. Павлусь сховався у бур’я­нах, ускочив на татарського коня і став тікати.

Поранений стрілою, він виїхав у широкий степ, залишаючи по­заду пожежу.

II

Спить під Свиридовою могилою кремезний козак Семен Непо- радний. Раптом до нього підбіг ворожий кінь із пораненим хлопчись­ком. Розпитавши хлопця, козак помітив, що в сідлі коня сховані червінці. До Семена та хлопця приєдналися козаки із Запорожжя, ватага Тріски Остапа. Серед них були бандурист — дід Панас — і брат Павла — Петро Судак. Брати зустрілися й зраділи. Козаки ви­рішили спочити, а потім вистежити нападників.

III

Коли козаки спали, на варті залишився Непорадний. Він по­мітив татарина і спіймав його на аркан. Зав’язалась боротьба, але козак переміг. Ворог зізнався, що в загоні татар було чотириста. <…>

Ватажкував славний Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Девлет- іїрея. <…>

Раптом козаків оточила сотня Андрія Недолі. Козаки порадили- ся й об’єдналися, залишивши ватажком Недолю.

Бранець надумав обмінятися із Павлусем сідлами, але Непорад- іі ий не дозволив обдурити хлопця, бо в сідлі багато червінців.

Козаки вирішили підійти під татарський кіш і виманити ворога.

IV

Ііавлусь перший раз став свідком битви із татарами.

<…> У козаків аж руки мліли, а татари змішались так, що один другого рубав. <…>

Під час битви загинув славний козак Тріска. Семен Непорадний захопив у полон самого Мустафу-ага, а перший бранець перейшов 11 а бік козаків.

Відправили козака Тихона із Мустафою до полковника.

V

Деяким бранцям татар пощастило втекти. Серед них був і Сте­пан, батько Петра й Павла. Рідні зустрілися. Спасівчани приєдна­лися до козаків. Вони наздогнали татарський табір і захопили. Але Ганни серед бранців не знайшли.

Через лють за сестру Павлусь уперше вбив полоненого татари­на. Хлопець благав рідних їхати до Криму за сестрою, але батько із братом не погоджувались.

Уночі Павлусь сам вирушив рятувати Ганну. Недоля сказав, що а нього вийде кошовий, якщо повернеться цілий.

VI

Довго мандрував Павлусь і зустрів харциза Карого. Карий об­дурив хлопця і продав його татарам-крамарям.

Забравши коня із червінцями, подався потурнака на Січ. Не­вдовзі його зустріли козаки, Непорадний пізнав коня Павлуся. Хар­циза схопили і віддали до рук татарина Гусейна.

Колись давно Карий пограбував його та зарізав батька. Гусейн страшно помстився за це. Він зарізав Карого й поволік у степ.

VII

У татарських крамарів Павлусь учився татарської мови.

<…> Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і викону­вав усі роботи вправно. <…>

Павлуся купив Сулейман-ефенді, він привів його у село Код- жамбаку, де мешкав його син Мустафа й потурнак Ібрагім. У цьому домі він познайомився із земляком Остапом Швидким. Мустафа підмовляв Павлуся на бусурманську віру, але той відмовився. За це його висікли та призначили до конюхів. Через деякий час сміливий хлопець тікає, але його схопив татарин. Павлусь удав, що їхав по знахаря за наказом Мустафи. Хлопець повертається до двору. За спробу втекти його засуджують на двадцять дротянок. Тільки пока­рання не сталося. До воріт під’їхав мулла і звернувся до бранців. Девлет-гірей розшукує свого сина Мустафу. Павлусь сказав, що знає про його долю. Мулла забирає хлопця до Девлет-гірея.

VIII

<…> Девлет-гірей мешкав у столиці кримського хана, в Бахчи­сараї. <…>

Павлусь розповів, що подробиці з подальшої долі Мустафи-ага знає сестра Ганна.

Девлет-гірей наказав знайти дівчину. Ганну привезли, брат із сестрою зустрілися. Павлусь розповів про свій задум. Девлет-гірей вислухав дівчину та надіслав послів з викупом до лубенського пол­ковника.

IX

Довго чекали звістки про Мустафу. І ось він повернувся живий і здоровий. Девлет-гірей додержав слова і пообіцяв відпустити Пав­ла та Ганнусю.

Павлусь не забув і про свого земляка Остапа Швидкого. Девлет- гірей звільнив його за проханням хлопця.

<…> — Добре в тебе серце, хлопче! сказав Девлет-гірей. <…>