З дитячих мрій виростають поети. Кажуть, що пост формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяли про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинкін приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів:

Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті,

Не вродливі королівни.

Розум мій очарували.

Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!»

Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважала тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами

В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає муж ньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликали сліз. Вона тихо вставали і ніколи не скаржилася на біль від забиття:

«Що болить?» — мене питали, Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась.

Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу  Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуацій злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження:

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Характер Лесі Українки сформувався у дитинстві. Просто з дитинства ввійшла вона в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.