З Богом у серці і з чистою совістю. Григорій Сковорода — видатний український філософ, просвітник, письменнник. Природа щедро нагородила його: він гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов. А ще Сковороду називають мандрівним філософом. У кожному його вірші, у кожній навіть коротенькій байці прихована глибинна мудрість.] Він завжди прагнув мати чисту совість і незалежний розум. Вірш «Всякому міс ту — звичай і права» — спроба автора зазирнути у власну душу, зіставити власні думки з думками і вчинками представників різних верств суспільства:

Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова: Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав’язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.

Два останні рядки завершують ще дві наступні строфи. Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють одне одного, наживаються, ошукуючи інших. У ліричного героя поезії є одна турбота, один клопіт — як прожити життя чесно, по совісті:

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Ліричний герой знає, що смерть нікого не пощадить: ні мужика, ні царя. їй байдуже, кого косити смертоносною косою. Та річ у тому, що постати перед нею

с покійно може лише той, «в кого совість, як чистий кришталь…» Повтор закінчення перших трьох строф підкреслює ту думку, якою має перейматися кожна чосна і добропорядна людина. Недарма цей вірш використав як пісню І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка».

Ще без одного почуття не може бути внутрішньої гармонії людини — почутої свободи:

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно — лиш болото.

Сковорода, як завжди, емоційний і безкомпромісний. Він мудро розмірковує над філософською категорією щастя в одному із філософських трактатів: «Бог іробив потрібне неважким, а важке непотрібним. Немає нічого солодшого для июдини й нічого потрібнішого, як щастя. Щастя ж у серці, серце в любові, лю-Гюв — у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли. Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром. Щас-гя близько — воно в серці і в душі твоїй».

Про віру в Бога у філософських трактатах Г. Сковороди — окреме питання. Ноно більш широке, ніж подає нам християнська релігія. Від стародавніх часів Бог для людини був розумом всесвітнім, вічністю, часом, долею. У християн Ііог — це Дух, Господь, Цар, Отець, Розум, Істина. Цікаві роздуми мандрівного філософа щодо загального промислу: «Бог тримає цілий світ, як годинникар годинник. Одушевляє, годує, впорядковує, обороняє, а потім повертає знов у брудну матерію — в землю. Тому його називають ще математиком, геометром або гончарем».

Бог, за висловлюванням Сковороди, зробив так, що люди відрізняються «від шірів милосердям і справедливістю, а від худоби — стриманістю й розумом». Шанувати Божі заповіді означає мати Бога в серці. Автор трактату закликає: «Присвяти ж своє серце щирій любові і не дай посіятися в ньому зернам лихих намірів».

З цими словами важко не погодитися. Як неможливо не схилити голову перед щирістю і мудрістю великого українського філософа Г. Сковороди.