Ярема — народний герой. Нашу історію неможливо забути, бо закарбувала­ся вона кров’ю у пам’яті народній. Особливо страш­ним був рік 1768-й, коли відбувалося повстання, відо­ме під назвою «Коліївщина». Наш славетний Коб­зар не зміг обійти мовчанням такий історичний епізод і написав чудову поему — «Гайдамаки». Це не просто поема, це ціла епопея героїзму та любовідо рідної землі, перед якою тьмяніють навіть особисті почуття. Тарас Шевченко славить у ній народних ватажків — Гонту та Залізняка. Та з особ­ливою любов’ю ставиться він до Яреми Галайди.

Цікаво те, що вперше в українській літературі Шевченко зобразив одним з головних героїв поеми звичайного селянина, та ще й наймита. Ярема, зрозуміло, страждав, бо не бачив виходу зі свого скрутного становища. Закомплексований, приниже­ний, з дитинства затурканий і зацькований, він справді волею злої долі приречений бути безмов­ним попихачем у Лейби, відчувати муки ревнощів до титарівни Оксани, яка, за мораллю села, аж ніяк не вважалася парою безрідному байстрюкові: Ярема гнувся, бо не знав.

Не знав, сіромаха, що виросли крила,

Що неба достане, коли полетить…

Проте висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила Галайду круто змінити свою долю вступити до табору повсталих. Він розуміє, що тільки поряд з ними, тільки у боротьбі можна знай­ти своє шастя. Звичайно, образ Яреми Галайди, за словами Шевченка, «вполовину видуманий». Але саме в ньому ми бачимо риси, притаманні найбілнішому селянству. Перед нами постає той ге- рой-богатип. який зустрічається чи не в кожній українській казш. Щоб не відокремлювати Ярему від народних джепел. Шевченко і наділяє Галайду традишиними епітетами і порівняннями: чорноб­ривий козак, сокіл, орел сизокрилий.

Ярема і поводиться, як звичайнісінький селянсь­кий хлопець. Так. уже з похвалянь майбутнього гайдамаки одягнути кохану, «як паву», «як геть­маншу», проглядає наївність парубка, його простакуватість. Хоч життя добряче пом’яло й покрутило хлоппя. він ше занадто молодий, щоб дивитися на світ по-Філософськи. відчувати крив­ди рідної землі.

Лише власне горе і образа роблять Ярему месни­ком. Почуття втрати хлопепь переживає настільки глибоко, що непритомніє:

«Оксано. Оксано/» —

Ледве вимовив Ярема Та іі ипав додолу.

Проте Галайда — пе сильний характер. Мине зовсім небагато часу, і віл його вродженого сентименталізму не залишиться й сліду. Галайда вже готовий мстити й карати. І усі його криваві вчинки спричинені невимовними муками зболілого серця: безнадійністю, думкою про самогубство, співчуттям до дівчини-жеотви. ненавистю до ймовірної зрадниш. Такі перепади настрою героя природні, вони цілком виправдовують вчинки Яре- ми-страднйка і Яреми-месника:

Мов скажений, мертвих ріже,

Мертвих віша. палить.

Галайда — син народу, а значить і вболіває за на­род. Він б’ється і за народні кривди, і за свої особисті, та так б’ється, що при згадці його імені ляхи тру­дяться від жаху. За завзятість, хоробрість, відвагу, за відданість справі полюбив Галайду Максим Залізняк:

Придбав Максим собі сина На всю Україну.

Хоч не рідний син Ярема,

А шира дитина.

Гайдамацьке повстання закінчується поразкою. Але Ярема продовжує жити, на відміну від Гонти та Залізняка, адже саме він є народним героєм, а народ — безсмертний:

Пішов степом, сіромаха.

Сльози утирає.

Довго, довго оглядався.

Та й не видко стало.

Мов пішов у безсмертя… Тяжким було життя українського народу. Але, мабуть, тому і народжу­валися такі герої, як Ярема Галайда, щоб змінити, поліпшити життя, щоб здобути волю. Можна, на мій погляд, із впевненістю сказати, що Ярема — найулюбленіший Шевченків персонаж у «Гайдама­ках». Тому і пишається автор своїм героєм: Отакий-то мій Ярема,

Сирота багатий.