Японія та її природа у творчості Мацуо Басьо. Є щось дуже особливе у віршах, які звуться хоку. Їх читання легке, воно потребує тільки спокою. Чудові хоку писав видатний японський поет XVII століття Мацуо Басьо. Взагалі-то Мацуо — це прізвище поета, та в житті у різні часи він мав різні імена. Його дитяче ім’я було Кінсаку, а після повноліття — Манефуза. Він писав під псевдонімом Тосей, що означає «квітучий персик», а потім став Басьо (на честь банана, подарованого йому учнем). Банан був посаджений у дворі, біля будиночка Басьо, хоча усі казали поетові, що марно чекати плодів від рослини, яка має рости у південних краях. Цей банан став для Басьо символом марності життя поета.

Як шумить-гуде банан, яку кадуб капа дощ, — чую цілу ніч.

Через його твори ми можемо й сьогодні сприймати образи сучасної Басьо Японії. Він народився в Уено, жив у Кіото та Едо, багато подорожував. Природа Японії надихала його на створення нових і нових хоку. Завдяки творам Басьо ми знаємо, що відчуває людина, яка бере участь у обрядових діях, святах. Весняний обряд милування сакурами і сливами — найвизначніша річна подія у житті кожного японця, і Басьо змальовує це кількома словами-штрихами:

Перед цією розквітлою сливою, здається, й бик би замукав першу пісню весни.

Для споглядання дуже важливою є самотність, тому оспівування самотності є обов’язковим елементом японської поезії. Відчуття самотності народжують майже всі хоку Басьо.

Метелик літає.

Одна-однісінька тінь на всьому полі.

Осінь — пора року, яка в японській поезії асоціюється зі старістю і самотністю. Вірші Басьо дуже лаконічні, пронизливі…

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

Один з улюблених образів Басьо — метелик. Легкий метелик — коротка юність, яка згадується у дні самотньої старості. Поет ніби перетворюється на метелика, ніби відчуває те, шо відчуває чарівний метелик, крила якого тріпочуться на вітрі так само, як і пелюстки маку.

Я, метеличок, собі крильця обірву: на, цвіти, мачок!

Поезія Басьо тиха, споглядальна, читаючи хоку я відчуваю спорідненість із хмарками, дощами, із квітучими деревами. Завдяки Басьо Японія для мене — це будиночок самотнього дивака, який милується хризантемами, дивиться, як жабки плюскають у ставку, як шумить водоспад… Це японські храми зі статуями Будд у старій столиці Едо, це старий подорожній, що йде дорогою життя заради пізнання світу.

Довгий, довгий шлях — і ніхто не йде навстріч, лиш осіння ніч…