Як це – бути дорослим

— Привіт, хлоп’я! Як тебе звуть?

— Свекор.

— Чудернацьке ім’я! А для свекра ти не замалий?

— Взагалі, я Василь, а свекром мене називає родина.

— А мене називають без будь-яких витівок Семеном. А чому тебе, Василько, нехай навіть жартома, називають свекром?

— Тому що я, наче дорослий, дома починаю «старувати». За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ із ложки, так я гукну: «А нащо так накришувати та наляпувати!» Або забуде хто шапку в хаті зняти, так я на образи показую, вимовляючи суворо: «Он бач, що там таке!»

— Ох. Васильку, ти хоч і малий, але і справді поводишся, як отой свекор! А я по-іншому намагався вдати із себе дорослого. Якось побачив на вікні великий недопалок, що батько ще звечора забув, і тоді вирішив прикурити. На щастя, вдома дорослих не було. То й що? Дим застилав мені очі, шпигав у ніс, а ноги тремтіли од страху і од радощів. Невже я і справді дорослий? Несподівано увійшла мати. Мовби крізь сон пам’ятаю, як сама собою випурхнула з моїх зубів цигарка, іскрами обпаливши губи, як чиясь холодна рука тіпала мене по губах. А потім мати вигнала з дому.

— Оце так! Не пощастило тобі, бідолахо! І де ти вештався?

— Спершу блукав по вулицях, а потім у луки пішов. Уявляєш собі, як там гарно! Самотньо тільки. Плакав гірко від образи.

— Звісно, заплачеш тут. А я все ж таки зрозумів, що значить бути дорослим і вже не дуже поспішаю дорослішати.

— Чому? Що сталося?

— Батько запропонував женити мене. Я погодився. Але він мені розтлумачив, що таке бути одруженим. Робитимеш, каже, усе сам, годуватимеш і себе, і жінку, зодягатимеш її, нас, каже, з матір’ю до смерті доглядатимеш. Уявляєш собі? А ще й податки платитиму. Гроші зароблятимеш сам! Після батьківського попередження мене в жар кинуло. Отакої! Ні, одружуватися не буду. Зрозумів я, що дорослим бути — дуже велика відповідальність. А щоб стати дорослим, я мушу вчитися, набути якогось діла.

— Я теж розумію, що цигарка не зробила мене дорослішим. Я не сказав тобі, Василю, головного. Мати мене за легковажну поведінку басурменом називає. Твоє прізвисько «свекор» краще за «басурмена».

— Та всі вони, ці прізвиська однакові, огидні та уразливі. Я проти, щоб нас називали «басурменом» і «свекром». Я хочу, щоб нас із тобою по-справжньому поважали і любили. А поважатимуть за наші добрі вчинки, за поважне ставлення до усіх дорослих. Ти коли букваря розкривав? Ось бачиш, не розкривав взагалі. Хочеш, будьмо його разом вивчати?

— Я згоден.