ЯКІ УРОКИ НАМ ДАЄ ІСТОРІЯ? Часом людині здається, що вона «неповторна»: ми кохаємо так, як ніхто ніколи не кохав. Ми страждаємо так, як ніхто ніколи не страждав. Ми помиляємося, ми перемагаємо… Та ось відкриваю книжку «Міфи Давньої Греції». Здається, персонажі міфів зовсім не люди, а боги, титани, герої. Вони живуть у казковому фантастично­му світі, але страждають, як і ми, кохають, як і ми, помиляються, як і ми, плетуть страшні інтриги, як і ми.

А Святе Писання — джерело мудрості, що не перестає хвилюва­ти людство протягом багатьох століть! Історія братовбивці Каїна, зрадника Іуди, набуваючи різних форм вираження, повторюється багато разів. Чи можна увійти в одну і ту саму річку двічі? Я ду­маю, що стосовно історії це твердження є хибним.

Наприкінці XIX ст. Емським указом було заборонено друкуван­ня українських книжок, крім історичних документів і творів крас­ного письменства. «Цим лютим законом, — писав Володимир До­рошенко, — уряд хотів замкнути рота українському народові, зро­бити з нього безсловесного раба». Звісно, можна до нестями ствер­джувати, що української нації ніколи не існувало, що її історію і культуру створювали прибульці із сусідніх братніх держав, і при цьому посилатися на демократичність деяких інших країн світу, у яких «мовного питання» ніколи не було, тому що до будь-якої мови завжди ставилися толерантно. Напевно, із цим радісним запере­ченням свого права на існування нації, об’єднаної спільною істо­рією, культурою, мовою, дуже легко заздрісно зауважувати: «Як гарно жити в цивілізованих європейських країнах! Чому ми не мо­жемо жити так само?» Мабуть, тому, що рабський дух так міцно затримався у нашій крові, що поклоніння перед силою і могутні­стю сусідніх держав видається напрочуд правильним і необхідним.

Паралелі між історією і сучасністю можна продовжувати прово­дити безкінечно. У тридцятих роках XX століття починається то­тальне знищення української інтелігенції, а потім і знищення всієї нації (згадаємо голодомор 1932-1933 pp.). Голод — це не тільки смерть, це також і духовна руїна, знищення здорової народної мо­ралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пек­ло, створене в Україні на початку 30-х pp. XX ст., не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Голодомор (насиль­ницьке моріння людей голодом) жахає уже самою своєю можливіс­тю… у XX ст. в самому центрі Європи… у державі, що проголошу­вала себе найгуманнішою, найдемократичнішою, найперспективні- шою… Історія і справді не знала чогось подібного.

Середина XX ст. також відзначена трагічними подіями не тільки для України, а й для усього світу. Найстрашніші наслідки мав прихід фашистів до влади.

Уряд Німеччини взяв курс на боротьбу за світове панування. Націонал-соціалісти, захопивши владу, розгромили й заборонили інші політичні партії, розпустили всі громадські організації, а натомість створили свої власні терористичні органи — С А, СС, гестапо. Мільойни загиблих, покалічених принесла навала фашистів у краї­ни Європи.

У 1945 році, після розгрому фашистської Німеччини силами ан­тигітлерівської коаліції, націонал-соціалістичну партію було розпу­щено, а її верхівку відправлено до суду. Проте страшна сторінка світо­вої історії на цьому не була закрита. Націонал-соціалістичні угрупо­вання час від часу народжуються в країнах, що входили до складу СРСР.

Предки проливали кров для того, щоб зупинити фашистське безглуздя, проте їхні нащадки залюбки відроджують безжальні вар­варські ідеї. Більше того, намагаються втілити їх у реальність. Усі ми стали свідками подій в Іраку.

Демократичні американці вирішили визволити бідних іракців із полону диктатури. Для цього були застосовані «найдемокра- тичніші» способи: військова окупація, прилюдна страта глави дер­жави.

Результатом таких «мирних» спроб затвердити позиції демо­кратії у світі стала повна анархія у самих Сполучених Штатах: щодня у випусках новин повідомляється про нові жертви терактів. А скільки юних талановитих громадян утратила Америка?

Історія — це невичерпне джерело людської мудрості, мужності, стійкості, але й водночас людської жорстокості, безглуздя. Наше завдання полягає в тому, щоб уважно вивчити уроки минулого. Ми не повинні допускати повторення антигуманних провокаційних подій минулого, натомість маємо наслідувати і примножувати мудрість, даровану нам величною і трагічною водночас історією людства.