ЯКІ УРОКИ НАМ ДАЄ ІСТОРІЯ? Вважають, що людина повинна вчитися на власних помилках. Це твердження стосується й будь-якого народу: він має пам’ятати радісні і трагічні сторінки історії своєї держави. Українська історія також налічує чимало подій, які ми просто зобов’язані не забувати, аби не повторювати своїх помилок наново.

Чорнобильська катастрофа… Ця подія стала знаковою в історії України і допомогла нам зрозуміти, що не все, створене людиною й
ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров’я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці тра­гедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадя­ни нашої Вітчизни, повинні пам’ятати цей урок і зробити все мож­ливе, щоб подібне не повторилося ніколи.

Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська істо­рія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностай­но віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчиз­ники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повіри­ли в наше минуле й майбутнє. Слово «минуле» вжите не випадково.

Волелюбності, одностайності в бажанні покращити життя наро­ду, прагненню самим визначати долю Батьківщини навчила нас ук­раїнська історія. Так, здобуття незалежності в 1991 році — це ре­зультат «уроків», які дали нам князі-патріоти Київської Русі, що захищали землі від набігів незліченних ворогів; це наслідок діяль­ності українських гетьманів, які понад усе ставили долю Батьківщи­ни; це відлуння доль вітчизняних митців, які не схилили голови ні перед царським режимом, ні перед репресіями радянських часів… Сьогодні Україна є соборною тільки тому, що наша історія — це літо­пис подвигів, жертовності й любові до рідної землі.

«Даремно згадали доблесні наші старі часи. Бо йдемо куди — невідомо», — написано у Велесовій книзі. Вірю, у наш час це не так. Хіба український народ не виборов авторитет у всьому світі, хіба наша культура не є однією з найвизначніших серед інших народів? Протягом багатьох віків нелюдським терпінням, силою волі, урешті- решт, кров’ю нація виборола право на вільне й щасливе життя. Уро­ки історії недаремно «живуть» у пам’яті сучасних і наступних по­колінь. Тільки завдяки їм будуємо прекрасне майбутнє нашої неза­лежної та демократичної України.