Якби я був художником і задумав написати цикл картин про героїчне життя Тараса Бульби, які б сюжети я обрав? Я б намалював, як він виховує свого сина Остапа після чергової втечі з бурси; купівлю букваря, який Остап неодмінно зарік у землю. Я показав би Тараса в широкому українському степу. Ось повільно іде він на коні серед високих трав, пахучих квітів, милуючись красою навколишні,ого світу. В той час на його обличчі можна прочитати напружені думки про дітей, про покинуту жінку, про майбутню битву з ляхами. Але у виборі сюжетів для картин я б зупинився ось на чому.

У подробицях показав би побут цієї людини, що послужило б чудовою характеристикою Тараса Бульби.

Ось ми в Тарасовій світлиці. На стінах — шаблі, нагайки, сітки для птахів, не-іюди і рушниці, хитро оброблений ріг для пороху, золота вуздечка на коня і пути и срібними бляхами. Про що розповідають ці речі? Про те, що, по-перше, Тарас Бульба добре знався на військовій справі, — тут для нього немає дрібниць; по-лруге, сітки для птахів, неводи свідчать про те, що Тарас також добре знається на природі — він і рибу полюбляє ловити, і на птахів полювати. Це була людина різнобічна. і якщо він готувався до битви, то він знав, що захищатиме від ворога кожну малу річку, широкий степ, птахів…

Тарас Бульба — людина щира. І цій темі я присвятив би другу свою картину. Я б намалював Тараса перед битвою, в колі його бойових соратників. Ось він промовляє промову, в якій він каже слова, що йдуть безпосередньо від серця: «…Нічого святішого й нема від товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину. Але поріднитися душею, а не по крові може тільки людина… так любити, як козацька душа… всім, що дав тобі Бог і що тільки є в тобі… Ні, так любити ніхто не «може!..» В цю мить обличчя Тараса було натхненним, видно, шо це справжній патріот, шо за кожним його словом — справжній чоловічий вчинок. Інаступні трагічні події доводять справедливість моїх слів. Коли молодший син Тараса Андрій зраджує і товаришів, і батьків, і Вітчизну, Тарас виносить йому страшний вирок. Він стріляє у зрадника. Коли козацтво очолюють такі незвичайні люди, як Тарас Бульба, розумієш: рідній землі не загрожує неволя, будь-який завойовник дістане гідну відповідь.

Звісно, одну зі своїх уявних картин я б присвятив героїчній загибелі самого Тараса Бульби. Ось як про це розповідає М. В. Гоголь: «Недалеко стояло голе дерево, що грім розбив йому верхів’я. Припнули Тараса залізними ланцюгами до с товбура, цвяхом прибили йому руки і, піднявши його више, щоб звідусіль видно було козака, почали розкладати під деревом вогонь…» Здавалося, смерть ось-ось зупинить серце героя. Але і в ці останні миті життя Тарас не зосереджувався на своїх муках: «…не про вогонь він думав… Дивився він… в той бік, де відстрілювалися козаки… Радістю засяяли йому очі. Він побачив чотири човни, що кормою виглядали з-за кущів…» Радів він, знаючи, що козакам вдалося уникнути погоні.

На жаль, я не художник. Але і М. В. Гоголь змусив мене намалювати в моїй уяві героїчні картини минулого мого народу. Я бачу небо, яке колись бачив Тарас Бульба, так само, як і тоді, велично несе свої води Дніпро; шелестять на його берегах верби; так само розстилається степ, по якому він із синами їхав на Січ.

І якщо мені колись доведеться самому захищати свою батьківщину, я згадаю Тараса Бульбу і не осоромлю гідності і честі українського козацтва.