Якби я була Попелюшкою… У старій казці, яку написав французький письменник Шарль Перро, є гарна-прегарна героїня — Попелюшка. Усі дівчатка мріють про те, що й вона, — потрапити на бал до королівського палацу і вийти заміж за прекрасного принца. З усієїказки вони бачать тільки її яскравий фінал, гарну сукню і карету, які начаклувала її тітонька-фея.

Одного разу я перечитувала цю казку і подумала: «А якби я була Попелюшкою?» Яка вона, Попелюшка? І тоді я придивилася до цієї дівчинки уважніше. Ось вона живе у родині, її постійно навантажують різними, часом брудними роботами — вугілля носити, попіл вибирати, прати, підлогу мити, готувати їжу, шити. У мене вдома це робить матуся. Попелюшка ходить у брудних стареньких сукенках, а я у новенькій спідничці і чобітках. Спить Попелюшка у маленькій кімнатці на підлозі, а я — на гарному м’якенькому ліжечку.

Якшо я хочу піти у кіно, або театр, або цирк, чи на новорічне свято, мене туди поведуть. Так, я не Попелюшка, я майже принцеса. Та й принців ніколи на вулиці не зустрінеш! А в кареті я їздила одного разу, коли була із мамою в Петербурзі.

Значить, фея — це моя дорогенька матуся. Щоб допомогти їй, іноді я мию підлогу, чи допомагаю на кухні. Для мене це велике свято. За це вона називає мене: «Попелюшко ти моя!» І я радію.