Як моя мама мріяла стати лікарем

— Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи.

— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.

— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.

— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.

— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.

— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?

— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.

— Так от, коли я була років на п’ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.

— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?

— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися «в лікарню». Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.

— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.

— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею вирішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала видалити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.

За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкрили ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо почала вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.

— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.

— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.

— А ніж вам навіщо? — вжахнулася вона.

— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.

— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!

— Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми.

Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала матір’ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.

Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила написати твір про маму. Її мрія здійснилася!