Як ми саджали сад. Минулого року нашій школі виповнилося п’ятдесят років. Увесь цей час вона розташовується в тому самому приміщенні, де починали навчатися її перші учні.

Дерева біля школи постаріли, деякі навіть попадали від вітру, тому минулої осені директор запропонував викорчувати їх, а навесні на їхньому місці посадити фруктовий сад. Цю пропозицію з радістю підтримали, і от, цього тижня всі учні школи взяли участь у цій чудовій події. Перед тим як розпочати посадку дерев, наш директор говорив про те, яку корисну роботу нам належить виконати. Ми самі та й майбутні учні школи зможемо працювати в саду, піклуватися про дерева, захищати їх, а потім збирати плоди для шкільної їдальні.

Коли робота почалась, учителі розподілили обов’язки між учнями: старшокласники копали ямки для дерев, відносили дерева до місця, куди треба було кожне посадити, менші учні подавали й тримали деревця під час садіння та поливали їх водою, яку в маленьких відерцях приносили наймолодші школярі. Роботи було багато, але вона викликала таке задоволення в усіх, що час просто летів! Нашому класу випало саджати молоді яблуні та вишні. Хлопці та дівчата обережно встромляли кожне деревце в ямку, акуратно розпрямлювали йому гілочки. Коли його коріння було вже наполовину вкрите землею, деревце рясно поливали, примовляючи: «Рости й квітни!» І ці маленькі вишеньки та яблуньки шелестіли ще голими гілочками, ніби дякуючи кожному за його працю. Після того як усі деревця було посаджено, ми побілили їхні стовбури, щоб захистити від шкідників.

Коли роботу було скінчено й інструменти прибрано, ми пєвнирі час постояли посеред нового саду. Звичайно, цього року він іще не принесе плодів, але кожен із нас у той момент уявляв собі, яким стане наш садочок за кілька років, як згадуватимуть нас учні, що навчатимуться в нашій школі за одне-два і більше десятиліть. І від того ставало так приємно. Недарма кажуть, що щира праця не важка, бо вона дає справжнє задоволення.