Ще зовсім недавно дзвоном тривоги відгукнулася в наших серцях чорнобильська трагедія. Чорним крилом пролетіли роки після неї над нашою зболеною землею. Минуть ще роки й десятиліття, а цей трагічний день усе одно хвилюватиме людей — і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. І наші майстри слова не могли й не мали права не відгукнутися на цю зловісну катастрофу. По-різному трактують чорнобильську трагедію, її причини й наслідки в нас у країні і за рубежем.

Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі «Чорнобильська мадонна». І. Ф. Драч, як людина надзвичайно вразлива, один з перших спробував проаналізувати страшні події в поемі «Чорнобильська мадонна».

Поема «Чорнобильська мадонна» — це скорботна пісня народу, прозріння, це поема-трагедія, докір, спокута, розпач…

Осмислюючи все, що сталося, І. Драч пише:

Важко пишу, зболено розмірковую,

Словами гіркими наповнюю аркуш,

Хай і гарячими, хай і пекучими…

Важко вимовити те, що побачив.

На серці журба, безнадія, туга:

Я заздрю всім, у кого є слова,

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Але людині треба виговоритись, «хай жестами, але сказати мушу».

Мадонна… Свята Мати-богородиця.

Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая! —

так починає І. Драч поему, із прологу-переспіву уривка поеми «Марія» Т. Г. Шевченка. У кожного мадонна своя й сіяє на століття: «від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної японки…» Автор намагається писати про неї, але вона пише ним… Його хвилює питання: чому так трапилось? Чому? І просить материнської душі: «Плачем будь, стань Голосінням, вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого і порідій у Рудому лісі…» Будеш «проклятим, родом і плодом поганьбленим будеш», коли злякаєшся. Мусиш сказати правду — так вирішує поет.

Солдатська мадонна… «Більше року сотається любов молода ненависна, ненависна, бо звідки ти іншої візьмеш любові, коли кров клекотить і ненависть ходить по крові».

Засипають ліквідатори стовбури дерев, пропащу білизну двометровим шаром піску. Але чи сховаєш у могилу ти ненависть таку?

Мертве місто. Безлюдна німа зона. Тільки слідочок босої жіночої ноги на піску, а потім на снігу і зеленому льодку. Звідки він? Чий? Генерал відкриває таємницю:

Матір я взяв із села,

А вона мені з Києва

Третій раз уже боса втекла.

Хіба не змусять оці рядки задуматись державних мужів над їхніми «діяннями»?

Наступний розділ поеми «Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати», на мій погляд, сприймається, як болісний крик душі, докір. Облітаючи на вертольоті заражену зону, де «сосни дощами спалені», в очі лізе лиха іржа, люди коло хати запримітили її — мадонну вісімдесятих. А може, це пришельці з космосу? Ні!

Один космонавт — це стара в целофані.

Адругий — корова на задньому плані…

Як диво космічне, суне в тумані,

Лиш роги пробились з накидки таки…

А взута корова в старі кирзяки…

Сміятись чи ридати при зустрічі з такою картиною? Поет шукає правди, істини. Найстрашніше те, що люди не готові протидіяти атому, не можуть збагнути страшенних наслідків, бо їх миттєво простим оком і не помітиш, як на війні. Але радіаційні наслідки у сто разів страшніші.

У зв’язку з аварією в Чорнобилі постало питання: а чи доречно взагалі використовувати атом, нехай і в мирних цілях? Хіба можна було на піщаному березі річки будувати таку атомну споруду? Адже з преси нам відомі тридцять два порушення і відступи від проектування й будівництва АЕС. Саме таких «світил» — кар’єристів, безгосподарників і примітивних керівників картає автор:

Все зекономив? Совість?! Честь?!

Зумів забалагурити самі Верховні Вуха…

Вони, на думку автора, — «знак Виродження,

а не Відродження, такий підложний вирід»…

«Хрещатицька мадонна» — це пекучий біль поета, трагічна пісня поеми про матерів, які народжують мертвих дітей, або зовсім не можуть народити, бо «молоко було в тобі гірке, бо всюди й скрізь дороги було мало». Скорботне мовчання. Мадонна дивиться на своїх синів, палить їх очима до дна; вірить, що в них ще крапля совісті на дні. Але чи мучить совість кого-небудь із винуватців трагедії? Чи в цій Матері-мадонні впізнають вони своїх матерів? Матерів, які з мільярдом поганьблених дітей несуть долю світову, які затуляють ваших онуків, босі йдуть вони на вогонь кривомудрий. Мадонна — вічна, бо Вода вона є і Земля. Її погляд вогненний за чорнобильський злочин ще довгі роки пронизуватиме винуватців трагедії.

Поема «Чорнобильська мадонна» — це не констатація жахливого факту з життя країни, а заклик до всіх живих, до всіх майбутніх поколінь: «Бережіть свою планету, і вона потрійною материнською любов’ю заплатить вам за це». Ми зобов’язані вслухатися в їх смисл. Може, це допоможе передбачити інші трагедії на нашій планеті.