Художні особливості поеми Данте «Божественна комедія». Сучасники називали «Божественну комедію» Данте геніальним творінням, якому судилося пережити цілі століття. Поему називали книгою про Всесвіт і такою ж мірою книгою про самого поета. Геніальність автора полягає у тому, що йому вдалося поєднати суто середньовічні картини світу з усталеним уявленням про потойбічне життя і спокутування земних гріхів із надзвичайно відвертим, пристрасним і емоційно забарвленим ставленням поета до змальованих ним образів і подій. У «Божественній комедії» Данте ми спостерігаємо поєднання середньовічної культури і ознак нового мислення, що стане основоположним за гуманістичної доби Ренесансу.

Які ж художні особливості твору Данте? Спробую зупинитися на деяких з них. Свій твір Данте назвав «комедією» через норми середньовічної поетики. Комедією звався будь-який твір зі страхітливим початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою. «Божественною комедією» дантівську поему назвав Бокач-чо, який був першим біографом Данте. Епітетом «божественна» Бокаччо назвав поему не стільки через її зміст, скільки щоб виразити своє захоплення художньою досконалістю форми у поєднанні з багатством змісту.

Поема складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Навіть у побудові твору чимало акцентів на містичній символіці числа 3. Кожна із трьох частин (кантика) має 33 пісні, до яких додається вступ. Усього в поемі 100 пісень. Форма вірша поеми також визначається числом 3.

Свій задум Данте втілив, цікаво і послідовно побудувавши твір: мандрівка у потойбічному світі означала шлях людини до морального удосконалення. Автор використав приклади не лише із релігійної літератури, а й з художньої. Свого часу Гомер відправив Одіссея у царство мертвих, Еней Вергілія також сходить у Тартар, щоб зустрітися зі своїм батьком. Але Данте пішов набагато далі від своїх попередників у зображенні потойбічного світу. Найважливішою художньою особливістю «Божественної комедії» є те, що мандрівником у царстві мертвих стає сам автор. У свої порівняно молоді роки поет заплутався у життєвих незгодах (їх він порівнює з похмурим, суворим і диким лісом, населеним лютими хижаками) і шукає порятунку. Разом з Данте подорожує потойбічним світом його улюблений поет Вергілій. Він стає не лише провідником автора «Божественної комедії», але й алегоричним втіленням чистилища. У цьому сенсі Данте — це душа, Беатріче — найвища мудрість.