Почнемо не зі смерті, а з народження, що припало на 23 березня. Рік значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні.

З цього все і почалося. Скільки не гортали календар — поблизу жодного нормального імені не виявилося. Доля обділила Башмачкіна з дня появи на.світ, не подарувавши нічого, що б особисто йому належало. Ім’я — батька. Прізвище — батька. Нікому не дано було знати, що Акакій Акакійович виявиться останньою, тупиковою гілкою свого фамільного древа. Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? Але це було вже запрограмоване: адже не даремно після хрещення «він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титул ярним радником».

Отже, відоме минуле, визначене майбутнє. А поки що Акакій Акакійович живе сьогоденням. Але чи живе? Та ні — він служить. Безмовно, ревно. У департаменті. Неважливо, у якому. Важливо — як. За страх і за совість. Але тільки цим поваги не заслужиш, хоч вік проходи у віцмундирі. Важливо — у якому. По ньому і визначають місце в суспільстві. А яке місце в Акакія Акакійовича, якщо він «вічний титулярний радник»? Він насолоджується роботою, не одержуючи за це ніяких подяк — ні усних, ні письмових. Він зразковий працівник, але не від самовідданості, а «від робити нічого». Забрати в нього роботу — все одно що забрати життя. Ніколи нічого творчого він у роботу не вносив і панічно боявся навіть змінити відмінки слів. Шаблон, стандарт, точне виконання чиєїсь волі і чиєїсь фрази формує характер Башмачкіна.

Життя його пливло розмірено доти, доки не продірявилася єдина шинель, стала більше схожа на капот. З Башмачкіним і в шинелі ніхто не вітався, а вже у капоті… Цей капот остаточно вбивав людську гідність Башмачкіна, вже вбитого одноманітною роботою і життям, самотністю і неможливістю пошити нову шинель. Петрович вселив у нього надію, повернувши Акакія Акакійовича до реального життя, що вже вислизало з-під ніг. Тепер він жив мрією. У нього з’явилася мета. Він начебто воскрес для нового життя в майбутній новій шинелі. У жертву їй він приносить відрізок життя від старої до нової шинелі. Він не п’є чаю, не запалює свічок. Він рухається до заповітної мети навшпиньках, економлячи підметки.

І ось — шинель готова! Нова шинель не просто одяг — вона символ! Це підсумок усіх його страждань і надій. А може, і перепустка в інший, тепер доступний і йому світ…

Уперше він «трохи посибаритствував». Уперше за багато років відчув себе не частиною роботи, а частиною міста, у якому живе, частиною іншої, не паперової реальності. Ця реальність і позбавить його життя. Реальні злодії зняли з нього реальну шинель.

Шинель дала Башмачкіну почуття людської гідності. Відняли її — і повернули в колишній принижений стан. І він починає нерівну боротьбу за повернення цієї своєї шинелі. Сили явно нерівні. Державна машина перемелює Башмачкіна. Не він перший, не він останній. Витримати двобій з державною машиною і здобути перемогу неможливо, нереально.

Акакій Акакійович — жертва цієї нерівної боротьби. Але він ще й жертва власного характеру, точніше, безхарактерності. Він дозволив собі бути жалюгідним. Він працював над каліграфією, але не працював над собою і цим убивав себе щодня протягом багатьох років.

Гоголь співчуває своєму герою, вболіває за нього. Але ж і сама людина, незважаючи на свою маленьку посаду, не повинна бути маленькою. Він мав завжди лишатися людиною, і тоді він не помер би хоча б до своєї фізичної смерті.