Християнський  морально-етичний  ідеал Сковороди   безсумнівно, належав до еліти українського суспільства XVIII століття. Інтелігент з широкою європейською освітою, філософ, поет і письменник, педагог, композитор, що чітко усвідомлював своє духовне покликання, він гордо заявляв: «А мой жребий с голяками!»

Так, Г. Сковорода «був … народний учитель у найширшо-му смислі цього слова. Він безпосередньо, в постійному єднанні з народом учив його тому, що найпотрібніше … учив його моральності.»

Сковорода повчав живим словом і писаннями, він довів, що пізнати себе самого, відшукати себе самого і знайти в собі людину — одне і те ж. «Стверділа байдужість і узвичаєний смак», на його думку, є причиною духовного убозтва людини.

Філософ утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське неробство. Осмислюючи, у чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність» і «доброчесність», «щастя».

Його ідеал найвищих якостей — людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати «про тіло і душу» і буде щасливою.

Вірний своїм переконанням, Сковорода упевнений у тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні, у трудовій діяльності. Треба пізнавати себе, а пізнавши — удосконалювати. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь.

Г. Сковорода був переконаний, що дотримання принципів моральності й справедливості встановлює гармонію у внутрішньому світі особистості, у стосунках людини з природою і суспільством.