Хочеш бути щасливим – будь! Щастя… Старовинна мудрість говорить, що людина — творець свого щастя. З цим, мабуть, можна погодитися, тому що справжнє щастя — це вміння любити життя і людей.

Щастя… У кожної людини воно своє. Дивним, на мою думку, було уявлення про щастя селян із казки О. Стороженка з глибокою назвою «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі і лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Таким був Павлусь, єдиний син у родині. Він ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?»

Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. А Павлусь все чекав, коли хтось за нього щось зробить. Навіть на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це й прозвали парубка лежнем.

Ось чому заздрили односельці і вважали Павлуся щасливим: нічого не робить, а все має: «Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». Це, безумовно, була хибна думка, яку породила заздрість, а вона присипляє здоровий глузд. Фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. Гадаю, що не був щасливим і Павлусь, бо не мав друзів, з якими можна було б про щось безтурботно потеревенити. Не бачив він і краси природи, не знав, як виглядають рослини і тварини, бо не висовував носа далі своєї хатини. Тому врешті-решт стає зрозумілим, що заможність — це всього-на-всього бонус, можливість жити «без думок». Можливо, образ Павлуся саме і є прикладом найнещаснішої людини. І це прикро!