ХЛІБ НАРОДНА СВЯТИНЯ. З раннього дитинства ми чуємо, що треба шанувати хліб, поводи­тися з ним обережно. І назавжди запам’ятали вислів: «Хліб усьому голова». І пояснювали нам, і багато творів написано про те, як скори­ночка хліба рятувала життя людей. Бо ж хліб — де справжнє золото. Це саме життя!

Ті, хто уважно слухав батьків і замислювався над змістом творів літератури, певно, на все життя узяли за правило дбайливо стави­тися до хліба. Та навіть самого байдужого учня не зможуть не заче­пити за живе слова вірша, написаного Дмитром Білоусом:
У стінах храмів і колиб сіяє нам святково, як сонце, випечений хліб і виплекане слово.
Насправді, хліб — де не просто їжа. Це і «сонце незагасне», що світить людям, і колос золотий, що несе радість і надію, і «сплав чудесний, золотий», і пам’ять про батьківське слово:
«Не кидай хліба, він — святий, не кидай слів на вітер!»
Автор цього вірша дорівнює хліб до рідної мови. І це насправді так. Адже не можна кидати слів, не замислюючись над тим, чим вони нам озвуться. Так само не можна викидати ані шматочка хліба, бо колись може статися так, що від такого шматочка буде залежати наше життя. Усі ми повинні усвідомити і запам’ятати на все жит­тя, що і мова наша, і хліб є силою нашого народу, його духом, його мудрістю, його скарбом, його святинею.