Харківський оперний театр. Кожен, хто хоч раз побував у Харкові, звернув увагу на вражаючу будівлю Харківського оперного театру. Нещодавно на одному з уроків літератури ми обговорювали вистави та театральне мистецтво. І розмова сама собою торкнулася ХЛТОБу. Я навіть не очікував, що пролунає стільки різних і суперечливих думок. Хтось казав, що йому зовсім не подобається будівля оперного, хтось, навпаки, пишався, що в нашому місті такий оригінальний театр, зовсім не схожий на театри в інших містах.

— Хіба це театр? Театр має бути вишуканим, з оздобами, з колонами та скульптурами, а не таким… таким геометричним! — скрикувала моя однокласниця.

— А що? Усе має бути однаковим? Навпаки! Це ж прекрасно, це сучасна архітектура. Хіба не набридло — як не театр, то вже гіпсові купідони. А тут — справжнє і неочікуване, масштабне! Як авіаносець! — вигукував із місця мій товариш по парті.

Мені ж хочеться висловити власну думку. Особисто мені будівля ХАТОБу дуже подобається. Річ навіть не в тому, що я проти одноманітності, тим більше в такій непростій галузі, як мистецтво. Мені просто подобається ця будівля сама собою. Харківський оперний театр, між іншим, перший український стаціонарний оперний театр. Посеред головної вулиці міста театр виглядає справді сміливо і монументально. Він вже став звичним для мешканців міста, аае після нашої дискусії в класі я поглянув на нього по-новому.

Великий плаский дах, складний архітектурний комплекс зі сходів, виходів, планування вестибюлів та фойє. Перед будівлею розкинувся прекрасний комплекс фонтанів, що не тільки дарує прохолоду в спекотні дні, а й завершує всю картину, додає будівлі якогось нового смислу, вписує її, як кажуть, в навколишній контекст. Усередині театру я побував вперше лише кілька місяців тому. Мене вразив головний вестибюль — великий простір, який органічно поділявся сходами та коридорами. У театрі кілька поверхів, і кожен із них поєднує тишу і якусь таємничу величність. Мені дуже імпонує ця величність — не золотаві оздоби, не оксамитові прикраси, а стриманість, монументальність, простір і особливий дух театру, що зовсім інакше сприймається в такій сучасній будівлі. У великій залі все оздоблено більш класично — велика сцена, партер, балкони, велика традиційна завіса. І знову ж таки — простір, відчуття монументальності та особливого розмаху, яке в залі створюється, мабуть, високою стелею та й просто розмірами зали.

Відвідуючи якийсь заклад, я з цікавістю звертаю увагу на дрібниці. Іноді я думаю, що саме вони створюють настрій. Світильники, сходи, поручні, оббивка крісел — моя увага зосереджувалася на кожному з елементів цієї величної будови. І від того ХАТОБ сподобався мені ще більше.

Читаючи про історію театру, я дізнався, що оперний театр побудовано в стилі постмодернізму і що цей стиль у мистецтві, літературі, архітектурі завжди викликає у фахівців та звичайних глядачів безліч суперечок. Хоч всі ми вже звикли до оперного театру на вулиці Сумській, мабуть, єдина думка щодо нього все ж ніколи не сформується. Проте це й на краще, бо, як кажуть, на колір і смак товариш не всяк.