Квітка-Основ’яненко — перший український прозаїк. У жанрі – сентиментально-реалістичної повісті він виявив найсильніші риси свого творчого таланту.

Повість «Щира любов» вийшла у світ у 1839 році. У ній Г. Квітка-Основ’яненко як найточніше передає значимий внутрішній світ персонажів. «Вищий порівняно з «Марусею» рівень реалістичної майстерності письменника, — писав О. Гончар, — виявляється… у зображенні внутрішніх психологічних колізій».

Образ любові у повісті став домінантним. Навколо нього як стрижня групуються інші слова, сформовані у межах певного семантичного поля: любити, кохати, гарно, весело, чиста, свята, щастя, втіха та ін.

Як зауважує В. В. Фащенко, «на Грунті психічних станів виникають властивості — позитивні і негативні…» Отже, до семантичного поля «любов» відносимо і слова, що мають негативно-оцінну семантику: журитися, страждати, смутний, горе, муки та ін.

В епічності творів Г. Квітки-Основ’яненка постійно спостерігаємо вплив фольклору. У повісті зменшено-пестливі форми, використані у дусі традицій народної творчості. Суфікси здрібнілості вносять у текст пестливість при потребі надати зображуваному ніжного відтінку. «Устань, моя кришечко, моя лебедочко! — Усе, усе зроблю, моя зірочко!»

Порівняння також забарвлюють мову повісті народнопісенним колоритом. їх використовував автор переважно у формі однослівних порівняльних зворотів із сполучником як. Ніжність і радість є основою порівняння дівчини з майським днем, з весною: «(Галочка) веселенька, як день у маї, жартовлива, як вітрець у садку меж квіточками, приязлива до усякого, як красна весна».

У повісті можна простежити використання епітетів — одного з основних тропів, що увиразнює зображуване. Епітети виступають у Г. Квітки-Основ’яненка майже з перших сторінок його твору:

«Хороший город Харків, великий і веселий». Усі прикметники відображують різні боки означуваного поняття, але одночасно передають позитивно-оцінне значення.

Як бачимо, у стилістичному діапазоні письменника спостерігається поєднання значеннєвого і функціонального потенціалу різноманітних художніх засобів, за допомогою яких автор довів глибинні можливості української мови у відтворенні реалістичної психологізації головних героїв, їх високих почуттів.