«Вміти висловити, наскільки кохаєш, – значить мало кохати» . Зараз мені здається, що замість твору про кохання я б радо написав твір «Чому неможливо написати твір про кохання». Зрештою, насправді ж неможливо: стільки світових шедеврів — літературних, живописних, музичних створено на цю тему. Хіба може звичайна людина додати щось суттєве до вічної теми, до якої зверталися генії? З іншого боку, досвід і почуття кожного настільки індивідуальні, що сприймаються людиною як унікальні, як переживання, яких ніхто не відчував і ніколи не відчуватиме. Хіба кожному з нас не здається, що саме його почуття надзвичайне, неземне, що такого не було і не буде. « Гак ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання», — ці чудові рядки Володимира Сосюри ще раз доводять, що скільки б ти не читав, не чув, не розмірковував про любов, зіткнувшись із нею, ти відчуєш себе першовідкривачем, розгубленим, невпевненим, але до самого дна щасливим.

Висловити, наскільки кохаєш, — не просто означає мало кохати… Хоча Петрарка висловив геніатьну думку цією фразою. Висловити, наскільки кохаєш, неможливо. Які слова можуть передати почуття, що вищі за будь-яку мову?

Ніхто і ніколи не зможе дати визначення коханню — тому годі вже іі сподіватися на це. Це те саме, що винайти вічний двигун… Ате що означає кохання для мене? Що я вкладаю у це слово? Ці питання важливо ставити і відповідати на них, точніше шукати відповіді, шукати і шукати — і ці пошуки мають вдатися, бо загальне визначення — спроба регламентувати щось і узагальнити, підписатися за всіх, а власні відповіді існують тільки для себе, аби краще розібратися в самому собі…

Кажуть, що дружба — це кохання, тільки без крил За логікою, кохання — це дружба, тільки з крилами. Хоча логіка до кохання не може бути застосована за визначенням, але така думка здається мені правильною. Кохання, з моєї точки зору, дійсно має нагадувати дружбу: це не скажена пристрасть, не залежність, не божевілля, а глибоке розуміння іі прийняття — таке розуміння, яке тільки можливе між живими істотами. Розуміння не завдяки життєвому досвіду чи чомусь подібному, а завдяки невимовному внутрішньому зв’язку, тому самому, шо називається «спорідненістю душ».

Але цей зв’язок завжди зафарбовуватиметься у тривогу, сподівання, страх розчаруватися, невимовне захоплення, невпевненість, ще багато чого… Вихор емоцій просто неминучий. Що дозволяє коханню триматися посеред цього вихору? Мабуть, довіра. Саме довіра лікує усі страхи і тривоги, дозволяє відкритися й нарешті полишити свою мушлю, яка захищає тебе від усього світу, від страху бути скривдженим та ображеним.

«Любов — чарівна країна», — так співалося в пісні з якогось кінофільму. Зрештою, з цією фразою неможливо не погодитись. І закони цієї країни не піддаються опису чи узагальненню, і все там чудне та чарівне, і мова там чудна і чарівна — не те що людська. Мабуть, якоюсь чарівною мовою можна було б дати визначення коханню, але людською — годі іі сподіватися. По-перше, тому шо вміти висловити, наскільки любиш, — значить мало любити. По-друге ж, тому що висловити любов неможливо: найпишніші слова стають блідими та непотрібними перед лицем найбільшого дива в світі — дива кохання…