Є географічні назви, які наче сповнені романтикою, поезією. Здається, в тамтешніх місцях живуть тільки щасливі люди, їх обминають війни і хвороби. Краса природи надихає на поезію, живопис. Здається, що музику чутно у кронах дерев, морському прибої. Одне з таких казкових місць називається Гренадою.

У давнину в тій країні жили маври, потім ці території відвойовували іспанці. Зрозуміло, життя маврів не було таким казковим, як здається романтику, коли він вимовляє слово «Гренада».

Що відбувалося в сиву давнину в Гренаді? Про це ми дізнаємося з балади «Альпухара» видатного польського поета Адама Міцкевича. Гірський ланцюг Альпухара у Гренаді стає місцем битви не на життя, а на смерть останнього загону маврів. Ми не знаємо цих імен хоробрих воїнів, але до наших днів дійшла легенда про подвиг лицаря-мавра Альманзора.

Вмерти заради життя. Як і належить мусульманському королю, Альманзор власним прикладом надихає своїх співвітчизників на боротьбу з іспанцями. Аж раптом «Сам Альманзор, як побачив, що сили більше нема в обороні, сміло прорвавшись крізь ворога стріли, втік од страшної погоні». Невже Альманзор — зрадник? І куди ж він втік? Збирати до них людей для подальшої боротьби? Виявилось, що ні. Він вирушив напрямки у стан порога, де вже, святкуючи перемогу, «п’ють, утопаючи в винах». Хіба таке можливо: Альманзор, король мусульманський, «сам оддається він в руки іспанські»? Так, Альманзор дійсно видав себе за раба і друга сердечного завойовників. Про це і сам він каже, обіцяючи молитися богові загарбників, вірити їхнім пророкам. Альманзор згоном «братом молодшим служити» переможцям. Іспанці вміли цінувати мужність, витисну в бою, вони визнали Альманзора за людину сміливу, зустріли його, наче друга. Чи був насправді Альманзор другом іспанців? Повернемось до перших рядків балади.

З них дізнаємося, що в Гренаді чума. В ті часи чума забирала життя великої кількості людей. І так сталося, що ця жахлива інфекційна хвороба, яка вже торкнулась Альманзора, стала його спільником в останньому за його життя подвигу. Г і юм з Альманзором до ворога прийшла невидима смерть — чума. А далі все було просто. Альманзор почав показувати іспанцям, що бенкетували, як він їх поважає  по черзі обіймає, руки стискаючи ґречно, та найміцніше вождя пригортає, в губи цілує сердечно».

Раптом Альманзор падає, як підкошений — у нього більше немає сили чинити …… чумі. Останні його слова, звернені до іспанців, були такими:«Гляньте, гяури, я гордий і радий, що відплатив вам одразу. Я одурив вас: прийшов я з Гренади, в дар вам принісши заразу…»

Мешканці Гренади вмирали від чуми в страшенних муках. Такі самі муки чекали й на іспанців. Вони намагалися врятуватися втечею від хвороби, та дарма: чорнокрила чума всіх їх скосила. Сам Альманзор, як пише Міцкевич, «вмер, всміхаючись». Цей факт свідчив про те, що ця людина не могла бути боягузом і зрадником. Ось чому ім’я цього хороброго воїна пережило віки.

І сьогодні ми, люди XXI століття, віддаємо данину поваги «королю мусульманському», читаючи баладу А. Міцкевича «Альпухара».