«Вірю в Україну, дивлячись на них» — таку ла­конічну, але точну оцінку випускникам Києво-Могилянської академії дав професор Мюнхенського університету Роланд Піч. Тим самим він відзначив не тільки високий клас спеціалістів університетського рівня, а й найвищу якість навчання в уславленому навчальному закладі.

Освітянські традиції були закладені ще на початку XVII століття, коли Київська братська школа розпочала свою діяльність, розташувавшись на да­рованій Галшкою Гулевичівною землі. Це трапилося 15 жовтня 1615 року, і саме монастир на цій землі став першим помешканням майбутньої Києво- Могилянської академії.

Велику підтримку Київська братська школа одержала від гетьмана Вій­ська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного, який вступив до Київ­ського братства з усім Військом. Таким чином, братство й школа дістають могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інте­реси, зокрема освіту і науку.

У 1631 році у Києві виникає ще одна школа — Лаврська, заснована ар­хімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою. Об’єднавшись з Київ­ською братською школою у вересні 1632 року, вона дістає назву Братської, або Київської, колегії, а керівником її стає Петро Могила, який заповів Ко­легії великі кошти — від срібного посуду до декількох сіл і величезної біб­ліотеки. Хоч вищі науки викладалися в академії латиною, проте руська, або українська літературна (книжна), мова з часом завойовує дедалі більший про­стір. Нею писали вірші, літописи, трактати, листи, акти, гетьманські універ­сали, укладали проповіді й повчання.

Згодом зростав інтерес до європейських мов, а от на українську ведеться наступ з метою її знищення: академії спочатку «рекомендується», а потім канцелярією Петра І суворо забороняється читати лекції «сільським діалек­том» (тобто українською мовою).

Розквіт закладу припадає на кінець XVII — початок XVIII століття, особ­ливо під час патронату над Київською академією гетьмана І. Мазепи (відтоді її деколи називали ще й Могилянсько-Мазепинською). Історія академії цього часу уславилася іменами Стефана Яворського, Іларіона Мигури, Гавриїла Бужинського; у 1704-1705 роках тут викладає поетику Феофан Прокопович.

Новий етап розвитку академії фіксується з 1731 року: розширюється нав­чальний курс, вводиться клас лінгвістики, зростає кількість студентів, серед яких була молодь усіх станів і національностей.

У другій половині XVIII ст. академія поступово перетворюється на стано­вий духовний навчальний заклад, а вже 1817 року, за розпорядженням уря­ду, указом Синоду академію було закрито…

Києво-Могилянська академія знову відродилася у рік здобуття незалеж­ності України: з 1991 року вона, оновлена, знов дає знання молодому по­колінню українців, одержавши статус Національного університету «Києво- Могилянська академія». Сьогодні цей вищий навчальний заклад відповідає потребам та вимогам духовного життя українців у період суспільно-політич­них змін, започаткувавши освітянську політику нового зразка в Україні. Тут нетрадиційне все: і система анонімного тестування при вступі, і навчальний рік, який складається з трьох частин (триместрів), і рейтингова система оці­нювання знань, і навчання за індивідуальним плануванням тощо. В академії існує багато товариств, студій, клубів; є театр, братство, ансамбль, спортивні секції; активно працює центр працевлаштування, Студентська колегія.

З особливою шаною ставляться всі — і викладачі, і студенти — до укра­їнської мови, наслідуючи гідну традицію засновників Києво-Могилянської академії. Рідною мовою викладаються всі предмети, проводяться різні заходи, мовного режиму додержують всі працівники навчального закладу. Мова — це зв’язок поколінь, це шлях від далекого минулого в майбутнє. І києво-моги- лянці доводять, що вони гідно крокують у це майбутнє.