Прислів’я та приказки — це невичерпне джерело мудрості народу. Деякі прислів’я та приказки народів Росії прямо підкреслюють значення цього виду фольклору. Так з Якутії можна почути таке: «Прислів’я — притча предків», «Прислів’я — в усіх на вустах», «Людське слово — не дзвіночок, прив’язаний до дуги». Тувинці мають свій запас мудрості: «Вірьовку треба вміти вити, прислів’я — розуміти», «Під час повені немає риби, в прислів’ї немає брехні», «Приказка яскравіша од квітки» тощо.

Найдавнішими за походженням є прислів’я та приказки на родинно-побутову тематику. В них відбилися повсякденні турботи народу, його любов до рідної землі, його розуміння взаємин в родині, громаді. Ось деякі з них: «Птах гарний пером, а людина — розумом» (з марійської), «Добра справа сама себе хвалить» (з хакаської), «Батько помре — обідніють, мати помре — осиротіють» (з осетинської).

Мудро сказав народ про те, що прислів’я треба вміти розуміти. В них можна знайти відповіді на життєві ситуації, а також корисні поради: «Уночі не йди на зогник, що здається близьким, а йди на гавкіт собаки, хоч він і здається далеким» (з адигейської).

Російський письменник М. Горький говорив про своє ставлення до прислів’їв та приказок: «Взагалі прислів’я та приказки зразково формують увесь життєвий, соціально-історичний досвід трудового народу… Я дуже багато вчився на прислів’ях — і інакше: на мисленні афоризмами».