Вірний товариш. Якось два роки тому виходжу вранці заспаний на подвір’я і чую тоненький, але завзятий гавкіт цуценяти. Можливо, це було вітання, бажання познайомитися ближче. Я був не проти знайомства.

Біля паркану нашого будинку стояло цуценя. Ніякого господаря поруч не видно. Я покликав його до себе, але песик не поспішав. Довелося сходити на кухню і взяти смачненького. Голод і запашний шматок ковбаски змусили гостя піти зі мною на контакт.

Добре, що був вихідний, я весь день провів з новим товаришем. Він такий кумедний і дуже розумний! Умовляти батьків і бабусю, щоб цуценя залишилося у нас, довго не довелося: подвір’я чималеньке, тож потрібен охоронець. Довго вибирав кличку, хотілося назвати якось по-особливому, але чомусь песикові найбільше сподобалася кличка ПІарик. Весь вільний час ми були разом. Він ходив зі мною до магазину, проводжав і зустрічав після школи.

Виріс Шарик, я закінчив сім класів, і наша сім’я переїхала жити до міста. За Шариком тепер наглядала бабуся. До бабусі я їздив лише на канікулах, рідко — на вихідних. І щоразу, коли я виходив на перон своєї станції, мене зустрічав Шарик. Ще з вікна потяга я бачив, як спокійно сидить мій собака на пероні, без суєти оглядає приїжджих, а побачивши мене, кидається з усіх лап назустріч і лащиться, і вистрибує, немов маленьке цуценя, а не дорослий пес. Як він відчував, коли я приїду? Це загадка для всіх членів моєї родини.

З часом на подвір’ї у бабусі з’явився ще один охоронець. Бабусина знайома продала свій будинок і перебралася до доньки в місто, а Кнопку віддала нам. Шарику нова жителька дуже сподобалася. Він навіть приносив їй кісточку зі своєї тарілки, оскільки Кнопка була прив’язана. Такого взаєморозуміння, яке існувало між цими тваринами, рідко можна зустріти серед людей.

Та одного разу у Кнопки перетерся нашийник, вона стала вільно бігати, обнюхувати подвір’я. Знайшла і лаз, за допомогою якого Шарик опинявся на вулиці. Тільки Кнопка вибралася на волю, як потрапила під колеса вантажівки. Все відбулося на очах бідолашного Шарика. Він так сумував, що відмовився від їжі. А наступного дня він зник. Ми сподівалися, що пес повернеться, але цього не сталося.

Не стало в мене вірного і відданого товариша, але я ніколи його не забуду. Адже він справді був добрим другом.