Викриття жорстокості й расової неприязні в романі Г. Бічер-Стоу . Як відомо, у кожного письменника є своє коло проблем, які він порушує у творах. Здебільшого автор висловлює свою думку щодо їх розв’язання, намагаєть­ся привернути увагу читачів, пропонує свої варіанти їх вирішення.

Роман Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома» є соціальним романом, оскільки у ньому порушуються важливі соціальні проблеми: рабства і работоргів­лі, які мають згубний вплив на життя людей.

Авторка на сторінках роману не лише розповідає про рабство, а ділиться сво­їми роздумами про його вплив на людину, ганебні наслідки цієї політики. Бічер- Стоу на прикладах долі героїв-негрів показала трагізм їхнього становища і затав­рувала рабство як ангигуманне явище.

Усі герої роману поділяються на два табори: на прибічників рабства і його супротивників. Серед тих, хто виступає проти рабства, слід назвати Сен-Клера, Ван-Тромпа, Єву, Джорджа Шелбі. До прибічників рабства можна віднести Гейлі, старого Шелбі, який хоча і добрий, але користується правами плантатора, расиста Легрі, наглядачів негрів Сембо і Квімбо. Прибічники рабства надзвичайно жор­стокі, злі люди, які ладні вбити негрів навіть за найменшу провину або й просто так. Вони жорстоко експлуатують негрів на плантаціях і вдома.

Письменниця на сторінках свого твору доводить думку про неприпустимість рабства, яка полягає у тому, що це завжди втрата свободи, людина перестає бути особистістю, а стає безсловесною річчю.

Окрім того, засуджуються непоодинокі випадки, коли самі негри, щоб дого­дити хазяїнові, знущаються зі своїх. Це є духовним рабством, і воно є найстраш­нішим. У тексті роману є такі слова: «Раб завжди стає тираном, коли доривається до влади» (переклад Л. Кузнецова). Саме такими духовними потворами є негри Сембо і Квімбо, які допомагають білим работорговцям знищувати своїх співвіт­чизників.

На сторінках роману письменниця по-різному змальовує протест героїв. Це і філософія терпіння старого Тома — пасивний протест, і вчинки Джорджа, Елізи, Кассі, які стали на шлях сПротиву і домоглися перемоги.

Жорстокій рабовласницькій політиці протиставляються ідеї доброти, поваги до людини, якого б кольору не була її шкіра, толерантності, які сповідують пози­тивні герої роману: Сен-Клер, Ван-Тромп, Єва, Джордж Шелбі, кузина Офелія, яка після смерті свого кузена і Єви змінила ставлення до негрів.

Письменниця намагається донести до читачів найголовнішу думку, яка поля­гає в тому, що люди не мають права знущатися, зневажати собі подібних тільки через те, що вони відрізняються кольором шкіри, розрізом очей, своїми традиція­ми чи способом життя. Це ганебно для людини, яка є Божим творінням.